РОЗДІЛ 6. МОРАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

6.4. Проблема моральної оцінки вчинку

Для етики головне у вчинку - його моральна цінність. В теорії моралі здавна йшла суперечка: чому віддавати перевагу при оцінці вчинків - цінності мотивів чи цінності результатів?

Будь-який вчинок являє собою цілісне явище, в якому у нерозривній єдності існують суб'єктивно-особистісні (мотиви) і об'єктивно-значимі (результати) елементи. Вчинок однаково можна зрозуміти як суб'єктивно мотивований результат і як об'єктивно реалізований мотив.

У послідовному ряду вчинків, з яких складається єдина лінія поведінки людини, завжди є внутрішня логіка, свій (усвідомлюваний чи неусвідомлюваний особистістю) "план". Певний вчинок може здатися (або дійсно є) випадковим. Але ця випадковість долається, коли в лінії поведінки прослідковується певна однотипність форм поведінки у подібних життєвих ситуаціях, тобто проступає деяка статистична закономірність, у якій проявляється особистий характер.

Вчинки, здійснювані людьми у різних сферах життя і в різних життєвих ситуаціях, можуть бути різними за своїми масштабами і якістю, за своєю значимістю для визначення суті домінуючої лінії, панівної тенденції у поведінці індивіда. Найважливішими для формування лінії поведінки, для вироблення життєвої позиції особистості є вчинки, які можна назвати вузловими, поворотними. Як правило, в цих вчинках відбувається не просто вибір чергової форми поведінки, присвяченої даній конкретній ситуації, а вибір системи цінностей, перехід від однієї системи моральних цінностей до іншої. Такий перехід може бути морально регресивним (тоді говорять про "моральне падіння" чи "моральну деградацію" особистості), але він може виявитися і "проривом" особистості на більш високий рівень морального життя і діяльності, входженням людини у систему нової, прогресивнішої моралі.

Отже, моральна характеристика окремих вчинків визначається цінністю їх мотивів і досягнутих результатів. Моральна якість лінії поведінки у значній мірі визначається цінністю її цілей і обраних для їх досягнення засобів, а точніше, характером їх взаємозв'язків у процесі діяльності.

Цілі, які люди ставлять перед собою, виступають основоположними мотивами їх поведінки. Оскільки досягнення будь-якої свідомо обраної цілі передбачає використання певних, настільки ж свідомо вибраних засобів, остільки процес мотивації поведінкових актів неминуче включає в себе (в крайньому випадку повинен включати при свідомо мотивованих діях) усвідомлення моральної цінності не тільки цілі, але й використаних для її досягнення засобів. У самому процесі мотивації поведінки зважується моральна цінність цілей у єдності з моральною якістю використовуваних засобів. Отже, загальна проблема співвідношення цілей і засобів у людській діяльності містить у собі поруч з іншими її аспектами - праксеологічним, психологічним, пізнавальним і т.д. - також важливий моральний, а в теорії - етичний аспект.

Проблемність співвідношення цілей і засобів у діяльності з моральної точки зору в історії етики представлена різними підходами.

Найгостріше вона постала у творчості італійського політичного діяча і мислителя Н.Макіавеллі(1469-1527). Його відома робота "Державець"(1532 р.) усталила у моральній сфері формулу "ціль виправдовує засоби". Флорентієць доводить дієвість такої настанови, насамперед, в політичній діяльності.

Напротивагу цьому у XIX ст., спочатку у творчості відомих письменників: американського - Г. Торо(1817-1862) ("неучасть", "громадянська непокора") і російського - Л. Толспіого (1828-1910) ("непротивлення злу насильством") сформувалася протилежна позиція, що ґрунтувалася на забороні застосування будь-яких аморальних засобів у досягненні цілей.

Складні соціально-політичні і культурні реалії XX ст. стимулювали подальший розвиток цих настроїв. їх відомими виразниками виступили Махатма (1869-1948) і М.Л. Аїнг(1929-1968). У значній мірі завдяки їх діяльності почала оформлюватись система вимог ненасильства, що певним чином впливала і на соціально-політичні, загальнокультурні ціннісні орієнтири як окремих сучасних суспільств, так і людства загалом.

Серед сучасних етичних досліджень етика ненасильства стала однією з актуальних обговорюваних тем1, у якої достатньо високий евристичний потенціал і значні перспективи подальшого розвитку з огляду на теперішні реалії соціально-культурного і політичного життя людської спільноти.

Третя точку зору, найпоказовіше представлена у філософії Г. В. Ф. Гегеля(1770-1831) до певної міри знімає протистояння двох попередніх, оскільки заснована на діалектичному підході до розгляду суспільних процесів. Цілі і засоби за такого підходу виявляються взаємообумовленими. Характер цього зв'язку, як правило, визначається домінуванням мети над засобами, хоча невід'ємним є і їх певний взаємний баланс, що визначається саме моральними критеріями.

З огляду на те, що навіть найпростіша ціль, як правило, досягається в результаті не одного, а серії вчинків, співвідношення цілей і засобів (у його моральній суті) проявляється в кінцевому рахунку у специфічній для даної людини лінії поведінки, що проходить через все її життя. Таким чином, вона характеризує ціннісні орієнтації і установки людини, її життєву позицію, самого суб'єкта дій як моральну особистість.

6.5. Моральна необхідність і свобода вибору

Структура вчинку поєднує в собі об'єктивні (по відношенню до суб'єкта дії і його свідомості) елементи, якими є зовнішні умови здійснення вчинку, а також його об'єктивовані у соціальну дійсність результати, і суб'єктивні компоненти, тобто елементи моральної свідомості діючої людини, її потреби, інтереси, цілі і інші спонуки, що виступають мотивами конкретних вчинків. Разом вони визначають форму поведінки.

Науково встановлений факт обумовленості моральної свідомості і поведінки людей факторами їх біофізіологічної, психічної, соціальної життєдіяльності перетворює проблему взаємовідношення необхідності і свободи у моралі в питання: чи має суб'єкт діяльності об'єктивну можливість і суб'єктивну здатність обирати певну форму поведінки у певній ситуації?

Моральна необхідність і свобода, їх взаємозв'язок у поведінці є специфікаціями необхідності і свободи взагалі. Практична діяльність людини, в тому числі і її моральний аспект, виявляє особливу природу їх взаємодії і взаємовпливів.

Духовно-психологічний аспект свободи - панування над власною психофізичною природою людини, над інстинктами, пристрастями, вчинками - включає в себе моральний бік свободи. Ця проблема привертала увагу багатьох видатних філософів. Приміром, Аристотель вбачав у категорії "міри" моральний принцип розумності і доброчинності, а відповідно, і свободи. Епікурейці і всі наступні евдемоністи підтримували ідею свободного і розумного задоволення природних і духовних потреб як умови щасливого життя. Стоїки рекомендували компенсувати зовнішні, в тому числі несприятливі, обставини життя зусиллями самозадоволеної суб'єктивної волі. Теологи в середні віки проповідували аскетичне придушення потреб як умову "звільнення" від земної, зовнішньої необхідності і т.д. Філософи Нового часу, виходячи з раціоналістичної концепції свідомості, пізнання, людини в цілому, почали розглядати явища психіки в якості керованих з боку суб'єкта. Пізнання механізмів душевної діяльності як могутній засіб оволодіння своїми інстинктами і пристрастями було проголошено Р. Декортом, Б. Спінозою, французькими матеріалістами XVIII ст.

Наприкінці XIX і в XX ст., на фоні небаченого розквіту природничих наук, віра у здатність людини встановити панування над зовнішнім світом і над власною психофізичною природою при допомозі пізнання їх законів, досягла свого апогею. В той же час виявилась явна однобокість цієї віри у зв'язку, зокрема, з екологічною кризою.