РОЗДІЛ 6. МОРАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Свідомість вчинку - це його і відповідальність, і раціональність одночасно, це та єдність, яку М.М. Бахтін пов'язував із поняттям "самосвідомість". Первинна у цій єдності відповідальність. Вчинок раціональний, тому що відповідальний.

Бахтіним тонко і точно виявлена головна особливість раціональності вчинку, що виявляється як "діяльне мислення". Власне, через цю діяльну відповідальність раціональність і має дотик до вчинку, впорядковуючи його суб'єктивну складову у "внутрішню логіку вчинку", як її називав Бахтін.

Відповідальність незнищенна у людській життєдіяльності. Вона необмежена межами правової відповідальності чи моральності, а є універсальною характеристикою вчинків. Людина відповідальна за все, але насамперед - за своє життя.

Саме свідомість власної відповідальності - вирішальний фактор формування особистості. Людина стає особистістю тоді, коли вона стає самосвідомою, починає усвідомлювати власну відповідальність за свої дії і вчинки. Це вирішальним чином відображається на відносинах людини з іншими. Давно відмічено, що наявність відповідальності, в тому числі і за інших людей, - кращий вихователь у сім'ї, трудовому колективі, в міжособистісних відносинах.

Відповідальність і самосвідомість - найточніші критерії прояву особистісного розвитку в поведінці.

Обов'язковість передбачає усвідомлений, раціональний і відповідальний вибір. Вона допускає при цьому сумніви і відхилення. Таким чином, "не-алібі в бутті" стягує в один вузол свободу і гідність особистості, її свідомість, розум і поведінку. Єдність "внутрішньої" і "зовнішньої" логіки вчинку, єдність його суб'єктивного і об'єктивного аспектів можливе не в теоретичній площині, а в плані дієвої обов'язковості вчинку, його динамізації і звершення. Обов'язковий, тобто відповідальний і раціонально осмислений, вчинок є дією "на основі визнання повиннісної єдності. Це ствердження "не-алібі в бутті" і є основа дійсно "силуваної даності" - заданості життя. Тільки "не-алібі в бутті" перетворює пусту можливість у відповідальний дійсний вчинок".

Вчинок ставить людину в ситуацію принципового "не-алібі в бутті", оскільки вона сама і тільки вона виявляється відповідальною за свої вчинки.

Для етичного аналізу вчинку, що має на меті моральну кваліфікацію поведінки, важливо виокремити в його структурі наступні елементи: суб'єктивний мотив, суспільно значимий результат, зовнішні умови переходу мотиву в результат, тобто здійснення вчинку.

Коротко про окремі елементи вчинку, що мають значення для його моральної оцінки.

Традиційно у вчинку розрізняють зовнішні, об'єктивні і внутрішні, суб'єктивні аспекти. Перші - конкретний вираз вчинку у формі фізичної дії (бездії), жестів, слів і т.д., які певним чином впливають на оточуюче матеріальне середовище і викликають різноманітні наслідки. Другі - певні прояви свідомості(мислення, почуттів, емоцій, прагнень і т.д.). Аналіз механізмів вчинку зводиться до вияву зв'язку і взаємодії як зовнішніх, об'єктивних, так і внутрішніх, суб'єктивних, процесів і станів, що викликають рішення здійснити певний вчинок, спрямовують і контролюють його виконання.

Результати вчинків, як правило, доступні спостереженню, оскільки вони здобувають певне матеріальне втілення, а їх моральна цінність визначається соціальним критерієм. Складніше із виявленням справжніх мотивів вчинків і встановленням їх моральної цінності.

Нрави фіксуються у суспільній свідомості у вигляді моральних норм, поширених моральних почуттів, переконань, ідеалів, звичок і т.п. Ці елементи суспільної моральної свідомості, сприйняті індивідуальною моральною свідомістю, у загальному визначають поведінку особистостей, але тільки у найбільш загальних, типових для даної спільноти рисах. У свідомості особистості ці загальні риси поведінки, об'єктивуючись, можуть набувати значних змін, обумовлених біопсихічними особливостями індивіда (темпераментом і т.п.), найближчим соціальним оточенням, особливостями виховання. Тому встановлення справжнього мотиву певного вчинку у конкретній ситуації часто виявляється нелегкою справою навіть для того, хто вчинив цей вчинок.

Насамперед потрібно встановити, що таке мотив вчинку? Часто мотив плутають із стимулами. Але стимул - це будь-яка безпосередня причина вчинку. Мотив же - завжди спонука, що міститься у власній свідомості людини: її почуття, бажання, інтерес, переконання, потреба, ціль і т.п.

Безсумнівно, потреби, цілі, інтереси людей обумовлені об'єктивними соціальними факторами, тому їх суб'єктивність відносна. Але психологічно вони завжди відчуваються індивідом як щось своє, вибране самовільно.

Мотиви не просто спонукають до певної діяльності, вони надають їй суб'єктивного, особистісного сенсу. Це виявляється, найперше, у тому, що суб'єкт завжди готовий нести відповідальність за мотиви своєї поведінки, але не згоден нести її за поведінку в цілому, зокрема за наслідки своїх дій, посилаючись на незалежні від його волі "викривлення" первісного наміру. Отже, мотив - це завжди внутрішня спонука до дії. В етичній і психологічній літературі особливий акцент робиться на усвідомлюваній природі цієї спонуки.

Доречно відрізняти мотив від наміру, хоча ці терміни часто вживаються як синоніми. Намір - це мисленнєвий образ тієї дії, яку людина бажає чи вирішила здійснити заради досягнення певної цілі. Тому намір завжди передує вчинку. Мотив же - сама ця ціль, коли вона стає постійним стимулом поведінки.

В якості мотивів можуть виступати будь-які елементи людської свідомості, в яких відображається її ціннісне відношення до дійсності, до інших людей, до самої себе. Мотивами поведінки можуть виступати потреби, точніше не самі по собі потреби, а усвідомлена необхідність їх задоволення (неусвідомлені потреби можуть виступати стимулами чи спонуками вчинків, але не їх мотивами); інтереси - вибіркова спрямованість свідомості на певні потреби; цілі - образи очікуваних чи бажаних результатів діяльності, спрямованої на задоволення потреб чи інтересів.

Крім того, в якості мотивів часто виступають установки -стан стабільної готовності діяти певним чином у певних ситуаціях; соціальні орієнтації - відносно сталі вибіркові відношення до певних цінностей життя, культури, що мають більш загальний, менш ситуативний характер; звички - установки на певні, автоматично повторні форми поведінки, усвідомлені раніше, що стали настільки стійкими, що не обов'язково потребують діяльності розсуду за кожного конкретного вчинку. До числа вищих мотивів вчинків варто віднести також переконання - глибоко усвідомлені, продумані і відчуті установки і орієнтації, що стали загальними принципами поведінки, які на раціональному рівні визначають і контролюють більш часткові мотиви вчинків.

Загальні групові, спільнотні інтереси у свідомості окремої людини модифікуються під дією багатьох факторів конкретного значення: професії, віку, статі, характеру людини, її світогляду і багатьох інших обставин особистої долі. Все це знаходить відображення у життєвій позиції особистості, її стереотипних установках, у більш рухливих ціннісних орієнтаціях, переконаннях, моральних почуттях. Ці елементи індивідуальної свідомості виступають далі безпосередніми мотивами конкретних вчинків, засадами (чи виправданням) дій. Процес усвідомлення мотивів і вибір мотиву даної дії називається мотивацією.

Крім результату і мотиву третім структурним елементом вчинку, істотним для його моральної кваліфікації, є зовнішні умови переходу мотиву в результат. Обставини, за яких відбувається мотивація і здійснюється дія, вплітаються у саму структуру вчинку, вносячи істотні корективи в його моральну оцінку.