РОЗДІЛ 6. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

Художні образи, що виникають, з'являються в результаті естетичного освоєння художником дійсності, коли її об'єкти сприймаються і осмислюються з точки зору їх смисложиттєвої цінності. "Художність" дозволяє творчій особистості найбільш повно і точно виразити "людський" смисл буття. Постійна незадоволеність існуючим, нестача певних умов і способів існування, а також - внаслідок цього - незгасиме прагнення перетворювати оточуючий світ спонукають художника до різних видів активності.

Творчість дозволяє відчути і уявити світ в його реальній багатобарвності, подолати межи існуючої сфери життєдіяльності, помножити зв'язки особи з об'єктивною дійсністю. Відбувається двосторонній процес. Відкриваючи нові сторони буття, художник розширює горизонти особистого досвіду, набуває елементи нової самосвідомості, самовідчуття. Це призводить, в свою чергу, до оновленої творчої дії. Суб'єкт творчості розвиває свої художні здібності. З іншого боку, творець естетично збагачує саму дійсність, розвиває її внутрішні приховані від буденного ока можливості, створюючи художньо-естетичні цінності принципово нової якості.

В процесі художнього бачення відбувається складна синтетична робота, інтеграція в єдине цілісне утворення результатів роботи уяви, сприйняття, пам'яті, мислення. Мобілізуються практично всі духовні сили та здібності творчої особистості. В творчому процесі відбувається подолання "автоматизму сприйняття", перетворення сенсорної чутливості на художнє спостереження. Остання дозволяє не тільки все бачити і виразно фіксувати, але й вловити найбільш яскраве, типове, здібне при певних перетвореннях перетворитися на художній факт.

Художньо-образні знахідки генеруються пам'яттю творця, яка в подальшому, в процесі безпосередньої роботи над конкретним твором, надає широкий комбінаційний простір для вільної творчої дії.

На стадії "загального пізнання" прояви творчих здібностей мають переважно стихійний характер, тому що на цьому етапі - на відміну від наступних - відсутня конкретна спрямованість на здійснення певної цілі.

Наступний період творчості - виникнення задуму художнього твору - розглядається як синтетичний інтуїтивний акт, що підготовлений всією попередньою практикою художника, його духовним пошуком. Він пов'язаний зі створенням ідеального утворення, яке містить загальні контури майбутнього твору, зародкові елементи художньої форми і змісту.

Вже створюючи ідеальну модель, художник мислить в матеріалі свого мистецтва. Але на цьому етапі творчості формуються лише найзагальніші риси майбутнього втілення образу. Матеріал мистецтва тут присутній в знятому вигляді, але його особливості впливають на формування образу, визначаючи діапазон, сферу, в якій зможе розгорнути своє матеріальне існування художня модель. Художник знаходиться ще тільки в процесі "виношування". В цей період він ясніше уявляє собі те, що він хоче "висловити" в задуманому творі, а ніж те, як саме це повинно бути "висловлено". Подібна "туманність" початкового образного бачення художника, неясність першого уявлення про всю структуру народженого в задумі твору, про його конкретну "тілесність" - загальний закон народження і виношування художнього задуму.

Виникнення задуму здійснюється - переважно - коли людський організм "мислить", наче потайки від інтелекту. Початкову появу, народження задуму художник скоріше відчуває, ніж позначає. Відчувається присутність чогось нового, неясного, але - народжуючого хвилювання.

Щодо чуттєвого і раціонального, то задум твору містить у собі обидва ці моменти, певне співвідношення яких характеризує цей етап становлення твору. В цьому випадку цей синтез чуттєвого і раціонального не є конкретним. Задум має достатньо загальний характер, безпосередньо-почуттєвої цілісної картини ще немає. Образи уривчасті, їх обриси розмиті.

Треба відзначити, що задум виникає по-різному. В одному випадку, його перша іскра "висікається" певним життєвим враженням, яке пробуджує почуття і думку художника і розпочинає творчий процес. В інших випадках задум виникає наче спонтанно, з раптово усвідомленої художником потреби виразити певний душевний стан, генетичний зв'язок якого з попередніми життєвими враженнями залишається неясним. Наступний "спалах" є або прямим інтуїтивним доповненням, продовженням сприйняття, або асоціацією, що інтуїтивно виникла. Асоціації вшиваються як життєвими, так і художніми враженнями і включаються у різні рівні організації художнього задуму. Так, наприклад, цікаво, що першим імпульсом, який стимулює дію складних механізмів творчої свідомості окремих живописців, може бути окремий колір, який диктує в кожному випадку різний сюжет картини. Для багатьох композиторів часто окрема музична інтонація може сколихнути цілу низку образів.

Задум є складним, внутрішньо динамічним цілим, яке містить різноманітні елементи. Це і окремі образи, і загальні ідеї, і елементи ритмічного, композиційного характеру, уявлення про просторово-структурну організацію твору. Формується ідеальна конструкція, в якій схоплюється загальний смисл уявного об'єкту і, в той же час, утримуються його конкретні види, деталі. Останні присутні в задумі в "знятому" вигляді, створюючи навколо нього смислове поле. Полісемантична смислова наповненість образу-задуму надає йому багатозначний, динамічний характер, містить можливість різноманітних шляхів реалізації.

При цьому в задумі лише окреслюється зона пошуку художніх рішень. На етапі виникнення задуму художником визначається домінуюче смислове і емоційне начало, навколо якого організуються образні елементи. Відбір, характер перетворення вражень художника безпосередньо пов'язаний з художньою ідеєю творчого "проекту". Вона визначає динаміку комбінуючої, синтезуючої та узагальнюючої дії творчої свідомості. Наявність домінуючого ідейно-емоційного начала дозволяє цілісному образу не розпадатися на суму окремих деталей. Будь-яка з них є складовою частиною вищої єдності. Одночасово, виникнення і подальший розвиток ідеї образу відбувається у самому процесі втілення.

Відомо, що механізм творчої дії може бути неусвідомленим, але така дія може бути названою усвідомленою, якщо людина усвідомлює її ціль. Характерно, що, не дивлячись на неусвідомлений характер впорядкування уявлень, їх комбінування, перетворення, художнє образотворення у своїй основі є свідомим процесом, і його дія підпорядковується усвідомленій цілі(художній ідеї, завданню). Змістовно ступінь усвідомленості творчої дії може бути визначена як ступінь адекватності формованого образу поставленій художником цілі, ідеї, як співвіднесеність, динамічна єдність окремих образних елементів.

Встановлення на другому етапі процесу творчості загальної ідейно-емоційної спрямованості образу, її усвідомлення визначають подальшу творчу свободу на третьому етапі, у цілеспрямованому сприйнятті і пізнанні дійсності, знаходженні необхідних образних елементів. Цей період пов'язаний з поглибленням, збагаченням художнього образу, конкретизацією його змістовно-смислового об'єму, пошуком відповідних характеристик. Те, що раніше "мріло" , набуває все більш виразних контурів.

У більшості випадків на цьому етапі виникає низка можливих образних рішень, які підлягають відбору. Цей процес здійснювався насамперед по відношенню до внутрішніх властивостей, потенціалів образу, що формується. Втілення можливостей, "запрограмованих" в задумі, в конкретно-чуттєві форми, кристалізація необхідної інформації у цілісний художній образ відбувається як в структурних рівнях раціонального, так і в чуттєво-емоційній формі. Останнє надає образу більш конкретних, виразних обрисів. Тоді як на раціональному рівні встановлюються його різноманітні внутрішні і зовнішні зв'язки.

На цьому етапі чуттєве начало відіграє визначальну роль, є основним конструюючим началом, раціональне - ведучу, програмуючи процес перетворення матеріалу почуттєвих вражень. Саме останнє обумовлює те, що це реконструювання, перетворення матеріалу вражень відбувається не хаотично, випадково. Синтезується доцільно необхідний матеріал.

Крім того, завдяки діяльності художнього мислення здійснюється привнесення у зміст образів ( в опосередкованій формі )естетичних запитів часу, духовних потреб сучасного художнику суспільства, до яких так чи інакше він визначає своє ставлення.

Характер певного зв'язку образів , їх зміст визначається художньою концепцією автора, його естетичним ідеалом, намаганням так, а не інакше подати цікавий для нього факт буття. (Уточнимо, що ідеал не впливає безпосередньо на процес творення образів . Опосередковуючою ланкою є світоглядна настанова.) При цьому в процесі творення художник відчуває тиск всього соціокультурного контексту, часто не усвідомлюючи джерела своїх емоційних і раціональних орієнтацій.

В період конкретизації задуму твору найбільш яскраво виявляються здібності вільного оперування даними уявлень, створення їх нових поєднань. В створенні художніх образів використовуються певні засоби трансформації та комбінування образних елементів. їх специфіка полягає у тому, що в основі закладені мисленеві операції, тоді як почуттєвість постає формою всіх перетворень. Саме почуттєвий зміст образів визначає способи їх перетворення.

Логіка творчого процесу, закони образотворення принципово відрізняються від законів звичайної логіки мислення. Думки об'єднуються тут не по принципу логічної необхідності. Збережені в арсеналах пам'яті, в глибинних рівнях душевної організації творця, а також актуальні чуттєві образи об'єднуються більш вільним принципом асоціацій за контрастом, подібністю, сполучністю. Вони комбінуються такими способами, як аглютинація, гіперболізація, типізація, символізація та ін.. Часто відбувається співставлення якостей , властивостей об'єктів дійсності , які відносяться до далеких одна від одної сфер буття. Художники часто використовують різке змішення і перетворення реальних характеристик прототипу - людини чи явища(гротеск), інакомовлення (з використанням алегорій, міфу, символів). Історія мистецтва знає багато прикладів порушення "здорового глузду" заради посилення асоціативного ряду, символіки образу.