РОЗДІЛ 6. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

Не володіючи необхідною технікою, професійною майстерністю, що дозволила б знайти адекватну форму для художньо цінного образного змісту, ні Мікеланджело, ні К. Моне, ні И.С. Бах не змогли б створити нічого гідного уваги. Творчий процес згасає, якщо бракує відповідних знань, вмінь, навичок, що набуваються в процесі навчання. Ніякі здібності не замінять майстерності так само, як отримання творчих результатів залежить не від формального накопичення вмінь, але - від використання набутої майстерності для відкриття нових ідей, образів, форм.

Питання визначення ролі праці в розвитку творчих здібностей завжди було і залишається дискусійним. Воно вирішувалося в межах більш загальної проблеми здібностей - питання про їх успадкованість. З часів Античності, ще Платоном затверджувалася думка про вроджений характер здібностей. Його впевненість у тому, що геніями народжуються підтримали неоплатоніки, Кант, Шиллер, Шефтсбери, романтики, Ніцше. У подальшому ця ідея знайшла своєрідне виявлення в концепціях прихильників Ч. Дарвіна ( Ф. Гальтона, зокрема) на основі прослідковування взаємозв'язку природного відбору, виживаємості видів і наслідування здібностей і талантів людини, передачі талановитості і геніальності у спадок із роду в рід. Фактори зовнішнього середовища ( сприятливі або несприятливі ), хоча і не виключаються, але не мають істотного значення.

Інша точка зору, відповідно до якої в сфері художньої творчості геніальні здібності виявляються лише опосередковано, на непрямих родичах, висловлена Ч. Ломброзо. Ч. Ломброзо, поряд з Г. Россолімо, відомі " патологізацією " феномену геніальності і творчого процесу, затвердженням прямого зв'язку між геніальністю і психічними захворюваннями. На основі фактів з біографій відомих митців, вчених, політиків проводяться прямі аналогії між творчім станом генія і станом психічно хворої людини під час чергового загострення хвороби.

II половина XX століття визначена появою широкого кола прихильників генетичної схильності у проявах здібностей. Так, наприклад, американський психолог А. Дженсен, визнаючи роль праці у розвитку здібностей і у досягненні високих результатів, визначає межу цього розвитку - генетичні ресурси мозку конкретної людини. Геніальність неможливо здобути в результаті найсамовідданішої праці. Це - дарунок природи, долі. Англійський психолог Г. Айзенк теж у співвідношенні генетичних і соціальних факторів формування таланту першість віддав генетичним. На його думку, останні складають 80 % успішного функціонування мовно-словесних, математичних здібностей, пам'яті і уяви. Лише 20 % віддається ним соціальним факторам, серед яких виокремлюються, поряд з сім'єю і школою, щасливий випадок і удача.

Протилежної думки дотримувався американський винахідник Т. Едісон , який вважав, що геній - це 99% поту і тільки 1% натхнення. Дійсно, існують люди від природи більш або менш творчо обдаровані. Кожна людина може розвинути свої творчі здібності , які їй відпущені природою. Л.Виготський зазначав, що творчості навчити не можна, але можливо сприяти її вихованню і появі, використовуючи спеціальні засоби і методи навчання. Треба розуміти, що мова йде, перш за все, про природні задатки людини, які, знаходячись у прихованому стані, в процесі занять конкретною діяльністю можуть розвинутися у відповідні здібності. Природні нахили, задатки ( наприклад, абсолютний слух, зорова пам'ять, гнучкість, пластичність тіла) обумовлені особливостями нервової системи такими, як чутливість аналізаторів, рухливість і сила нервових процесів та ін.. На протязі життя вони можуть залишатися у людини і без спеціального тренування, навіть на високому рівні. На відміну від них, здібності (танцювальні, музичні, вокальні, здібності до живопису, літературної, поетичної та інших видів творчості) розвиваються тільки в діяльності, завдяки прикладанню спеціальних зусиль.

Творчо мислячих людей, при неповторності, оригінальності їх таланту, об'єднують багато спільних рис: нестандартність мислення, незалежність суджень, розвинуті фантазія, інтуїція, пам'ять, багатство і глибина внутрішніх переживань, незадоволеність існуючим станом речей і неспинне відстоювання своїх принципів.

Сила таланту великих художників допомагала їм досягти найвищих художніх результатів всупереч фізичним вадам, життєвим і особистісним проблемам, нерозуміння з боку публіки і критики( чого на творчому шляху справжнього митця не бракувало). Ці перепони дуже часто навпаки спонукали видатних майстрів до творчості, яке і ставало найвірнішою опорою в важкі часи, підсилювало бажання перебороти зовнішні обставини, і, найголовніше, - себе( наприклад, доля великого античного оратора Демосфена, який мав серйозні мовні дефекти, видатних одноруких піаністів Теза Зічі і Пауля Вітгенштейна, Л.ван Бетховена, який наприкінці життя став глухим, актриси Сари Бернар(їй було ампутовано ногу), сліпого скульптора О. Скороходової, життєвий шлях Мікеланджело,В.А.Моцарта, Г.Берліоза, Р.Вагнера, Ф. Шуберта, І. Репіна, М. Врубеля, Т. Шевченка, Л. Українки, С. Єсеніна, М. Булгакова, О. Олеся та багатьох і багатьох талановитих митців). Але помилковими є пошуки прямих аналогій між змістом художніх творів і авторським життям. Часто найпрекрасніші гімни любові, красі, сповнені вірою в Людину, радістю життя виникали в найтяжчі для митця часи, коренями виходячи з глибин його таланту. їх серця завжди відкриті для найширшого сприйняття життя, яке супроводжується незмінним прагненням перекладати їх на мову рухів, кольорів, звуків, що передбачає наявність у людини як емоційної чуйності, так і відповідних спеціальних здібностей. Здібність вільно оперувати живописно-зоровими, просторово-руховими, музично-слуховими уявленнями пов'язана з вмінням відчувати емоційну виразність кольору, тіні і світла, ліній і простору, звуку і ритму.

6.4.Структура і стани творчого процесу в мистецтві

Оригінальність таланту митця реалізується не тільки в художньому творі. Вона виявляється як неповторна художня діяльність, як оригінальний процес створення цього продукту. Яскравість, оригінальність художнього таланту виявляється як в процесі мисленевої переробки матеріалу дійсності, так і в процесі закріплення результатів цього переосмислення на мові мистецтва, створення гармонійного, цілісного і здібного до саморозвитку образу.

Прояснення особливостей створення мистецького твору на різних етапах творчого процесу має певну складність. Це обумовлено тим, що способи освоєння дійсності, такі як мислення, уява, сприйняття, пам'ять, спеціальні здібності (музичні, поетичні та ін.), тісно переплітаються між собою. Завдяки своєму мобільному, гнучкому, динамічному характеру вони знаходяться у нерозривній взаємодії. Всі вони є органічними компонентами цілісної системи творчої організації особи, динамічної внутрішнє і зовнішнє.

Аналіз також ускладнюється певною умовністю самого структурування творчого процесу. Безпосередність, імпульсивність, самобутність творчості не дозволяє - на практиці - чітко розрізнювати межі кожного з його етапів. Зрозуміло, що таке "членування", виокремлення можливо лише в процесі теоретичних розмірковувань. Тим більше, що з накопиченням творчого досвіду у художника часто відбувається "згортання" окремих актів діяльності, коли створюється ілюзія моментального несподіваного знаходження художньо-образного рішення.

В дослідженнях художньо-творчого процесу існують різні варіанти визначення його структури, які відрізняються кількістю, найменуванням етапів (фаз, стадій, моментів, ступенів). Один з перших варіантів поетапного поділу творчості запропонував П. К. Енгельмейер в роботі "Теорія творчості". Він виокремлював: 1) етап зародження задуму, етап інтуїції і бажання; 2) етап знання, роздумів, вироблення плану досягнення цілі; 3) етап матеріального виконання задуму, етап вміння.

У подальшому в психологічних та естетичних дослідженнях творчості у більшості запропонованих класифікацій стадій процесу створення художнього твору фігурують в основному ці три фази. Намагання охопити наскільки можливо більше нюансів психічних станів творця, найбільш повно охопити багатоплановість, внутрішню логіку творчої діяльності "модель" структури творчості деталізується. Існує тенденція включення в динамічну послідовність сутнісних моментів творчого процесу сприйняття створеного твору мистецтва.

Таким чином, структура творчого процесу включає чотири етапи (моменти) роботи художника над твором: 1) етап загального пізнання і сприйняття дійсності; 2) виникнення задуму; 3) вибіркове, цілеспрямоване пізнання і сприйняття дійсності; 4) етап (момент) безпосередньої реалізації художнього задуму.

При цьому ще раз підкреслюємо цілісний характер творчого процесу, який не є простою послідовністю дискретних станів, але їх динамічною взаємодією.

Створення кожного твору мистецтва передує процес поглибленого вивчення художником оточуючого життя, перспектив його розвитку, осмислення, узагальнення спостережень, вражень буття. Чим об'ємніше, глибше і витонченіше знання життя, тим з більшим успіхом розвивається його талант.

"Підготовчим періодом" творчої роботи часто стає усе попереднє життя художника. На цьому етапі створюється потенціальна готовність художника до створення твору мистецтва. Перший етап творчого процесу є своєрідним "накопичувачем" образного матеріалу. Це своєрідна дослідницька діяльність по створенню образних моделей майбутніх творінь. Створені оригінальні, своєрідні художні образи свідчать про те, що, як писав І.Я Франко, в душі художника було зібрано величезний запас вражень, досвідів, болей і радощів, сподівань і розчарувань, поки з них, начебто з морської піни, могли виринути такі кремації, як Антоній, Клеопатра та ін..

Усвідомлення і сприйняття художником дійсності, на відміну від повсякденного, буденного, характеризується особливою спрямованістю. Вони організуються певними настановами, які, ґрунтуючись на вроджених і набутих художніх особливостях творця, орієнтують на отримання певного роду вражень, диференціюють їх. Звичка постійного, невтомного спостереження за життям і самим собою, внутрішнє прагнення художника до творчості, до вираження свого ставлення до світу творами мистецтва визначають характер систематизації життєвого матеріалу. При цьому, це не короткочасне, швидкоплинне бажання писати вірші або ж музику. Ця настанова є стійкою психічною властивістю творчої особистості, специфічним нестримним інстинктом художності.

В художній свідомості оточуюча митця дійсність існує як естетично значуща в кожному своєму прояві, розглядається крізь призму художності. Споглядаючи за світом, творець неусвідомлено начебто "приміряє" життєвий матеріал до того чи іншого його можливого використання в своїх майбутніх творіннях. Він відмічає у сприйнятому явищі, прожитій події те, що може в подальшому знадобитися йому у створенні того чи іншого художнього образу, стати ключовим моментом у майбутніх творчих перевтіленнях.

Ця здібність дивитися на світ "поглядом майбутнього" реалізується завдяки випереджальній дії уяви. Вона дозволяє з'явитися миттєвому випереджальному баченню можливих якостей об'єкта, явища дійсності у вигляді яскравих живописно-пластичних картин, сповнених звуками, кольорами. При цьому схоплюються зовнішньо невловимі зв'язки предметів і явищ, що дозволяє побачити незвичне у звичному, за частиною - ціле, за теперішнім - минуле і майбутнє. Ці зв'язки, що виявляються шляхом здогадки, вільної гри асоціацій, і формують творчі новоутворення.