РОЗДІЛ 6. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

Мистецтво дозволяє в одиничному осягнути загальне, в конкретному показати абстрактне. Художні образи не копіюють об'єкта реальності в цілому, а фіксують лише його окремі, характерні деталі, які зберігають і виявляють естетичну значущість і смисл цілого. Тому портрет певної особи (наприклад, "Джоконда" Леонардо да Вінчі) може виразити історичну епоху, а пейзаж, де навіть немає зображення людини, - узагальнені уявлення про людське ставлення до світу.

Художник збагачує своє пізнання, відчуття дійсності завдяки можливостям конструювати в активній наочно-дієвій формі образні моделі людського буття, які виходять за межі особистісного досвіду творця. При цьому треба підкреслити, що ця активність пов'язана з тим, що в художніх образах узагальнюються не тільки особливості предметів, почуття, які відчуваються по відношенню до них, але й самі творчі дії. В образі міститься як предмет, так і спосіб його засвоєння, "схема" ідеально-наочного плану майбутніх предметних дій. Предметні дії здійснюються в контексті розгортання згорнутого в образі "внутрішнього", смислового змісту у "зовнішню", художню форму.

Залучаючи матеріал з пам'яті, з мислення, з почуттів, художник здатний як добудовувати інформацію, яка дається безпосередньо у сприйнятті, до цілісного образу, так і виходити за межі наявної ситуації і наочно уявляти такі сторони і відношення об'єктивної реальності, які не відображені безпосередньо у сприйнятті, подумки сконструювати об'єкти, що не існують у дійсності, але володіють чуттєвою достовірністю. В найфантастичніших творіннях, в неймовірних сюрреалістичних асоціаціях дійсний творець не втрачав зв'язків - прямих чи опосередкованих - з дійсною основою людських уявлень, гармонічно поєднуючи світ буття і уяви. В результаті творчої дії замикаються новими зв'язками сліди минулих емоцій, сприймань і уявлень, по-новому організуються данні, накопичені в арсеналах пам'яті, наповнюються новим смисловим змістом. Завдяки цьому художник трансформує, змінює відповідно до власних бажань, кола асоціацій образну модель, "грається" з нею, що важко здійснити по відношенню до об'єкта реальної дійсності.

В процесі створення художнього твору розгортається діалектика свободи творчої ініціативи і необхідності роботи в ситуації дії відповідно до певної творчої цілі. Часто формування образу, який не відповідає дійсності, передбачається суб'єктом творчості. Відсутність прямого, безпосереднього зв'язку з реаліями буття складає свідому цільову настанову діяльності творця. Він може, наприклад, "згущувати" характеристики споглядаємих ним явищ, створювати у творі фантастичний світ для того, щоб виокремити, підкреслити певні властивості дійсного життя, загострити (наприклад, в сатирі), перебільшити ( гіпербола), деформувати (гротеск) явища. Часто митець у своєму творі свідомо порушує причинно-наслідкові зв'язки, властиві повсякденності, зміщує просторово-часові характеристики явищ дійсності. Попри це, образи створюються як завершені предметні смисли. В цьому випадку акцент зміщується у бік свідомої суб'єктивності (але не суб'єктивістського свавілля, в якому по суті розчиняється суб'єкт). На перший погляд, художні образи можуть здатися парадоксальними, абсурдними. Але динаміка їх розвитку повинна розгортатися строго послідовно відповідно до логіки художньої ситуації, що виникла, виявляючи, узагальнюючи приховані в потоці повсякденного життя якості реальних об'єктів і тих соціальних систем, в межах яких вони існують.

Художня творчість пов'язана зі специфічними для кожного художника формами осмислення об'єкта, способами узагальнення, уявленнями про те, як треба вивчати дійсність і що в ній варто уваги, з принципами, які закладаються художником в основу створених ним образних моделях, шляхами, які вибираються для конструювання цих моделей в матеріалі певного виду мистецтва.

Конструктивним фактором творчого процесу виступає індивідуальний стиль митця, який фіксує особливості авторської особистості, спосіб організації художнього світу. Сила таланту визначається не тільки змістовністю, глибиною світосприйняття, але й ступенем виразності, особистісним характером його вираження. Індивідуальний стиль та манера митця - свідоцтво самостійності творчого обдарування.

Художня манера, хоча і несе на собі відбиток особливостей світосприйняття автора, характеризує перш за все окремі, явно виражені сторони оригінальності, пов'язані з індивідуальними засобами, прийомами художньої обробки матеріалу. Манера визначається неповторністю "поводження" з художнім матеріалом - використанням зображувально-виражальних засобів, інтересом до певних характерів, наявністю улюблених елементів композиції та ін.. Якщо творча манера стосується переважно індивідуальних прийомів художньої обробки матеріалу, то індивідуальний художній стиль - результат більш складного перехрещення багатьох факторів суспільно-історичного, національного, жанрового характеру, прояв органічної взаємодії особливих, найбільш істотних ознак таланту митця, стійких, якісно визначених виразних складових його творів і творчості в цілому. В якості відносно стійкої єдності головних ідейно-художніх особливостей творчості стиль є тією силою, що забезпечує переробку різноманіття досвіду світосприйняття в єдину художню систему. В стилі відображується тип художнього мислення митця, індивідуальне втілення художнього методу, типологічні риси певного художнього напрямку, течії, історичної і національної традиції культури, які слугують підґрунтям творчості митця. Один художник з висоти свого уявного світу, "не торкаючись землі", намагається перетворити життя відповідно власного ідеалу. Образи його твору відрізняються різко вираженою метафоричністю, експресивністю, асоціативністю. Уявний світ іншого відрізняє чуттєва достовірність, пластичність, незначна трансформація форм життя. Третій художник, свідомо порушуючи причинно-наслідкові зв'язки, створює фантасмагоричну, схожу на марення художню реальність. Кожний з цих художників знаходиться в пошуках індивідуальних форм і способів втілення самовідчуття. Напрямок пошуків визначається їх світовідношенням. Воно не тільки визначає характер змісту художніх образів, але і "розгортає" його в певному напрямку.

Світогляд спрямовує увагу митця на той чи інший факт дійсності, визначаючи ступінь його значущості для самого художника, впливає на вибір тем, сюжетів, на їх трактовці. При цьому, творчий процес відбувається в межах протиріччя між прагненням автора подати в художньому творі, художньому образі, персонажі себе - свій світогляд, світовідчуття - і між обмеженням, що накладає сутність образу, його індивідуальність.

Виражаючи своє ставлення до проблем буття системою образів, логікою розвитку дії, автор повинен володіти розвинутою делікатністю в прояві особистих почуттів і думок. Сила твору мистецтва тільки тоді досягає своєї істинної сили, коли його ідейний і емоційний вплив укорінюється, міститься в образі, в системі образів, а не в прямому дидактизмі, повчальності, "підтягуванні" образів під певну ідею. Образи створює і талант і посередність. Різниця полягає у тому, що перший, народжуючи творіння, в боротьбі з самим собою заради художнього цілого надає йому самостійне життя, відокремлюючи образ від себе. Другий, нав'язуючи свої симпатії і антипатії, спроможний на продукування чергових кліше, стереотипів.

Існує об'єктивна логіка матеріалу, вражень, що перетворені автором в художній образ. Ця логіка вимагає інколи від художника поступитися особистими симпатіями і антипатіями. Хоча художній образ є особистим породженням авторської уяви, в той же час цей образ має такі внутрішні "пружини", які примушують автора підкорятися їх дії, автор не повинен порушувати внутрішньої логіки розвитку уявляємого.

В процесі творчості відбувається своєрідна діалогізація свідомості, уявне ототожнення автора з героєм твору, з його внутрішнім станом, "входження" в ту ситуацію, в якій даний герой діє. В художньому світі автор живе, співпереживає своїм вигаданим героям так само живо, особистісно, як і по відношенню до реальних людських колізій. Співвіднесення або, точніше, "включення" себе в уявну ситуацію далеко не завжди усвідомлюється суб'єктом творчості, часто здійснюється не-усвідомлено. Деякі художники настільки перевтілюються у своїх героїв, що в певні моменти не могли провести чіткої межі між видінням і явою, реальністю та ірреальністю.

В процесі створення художнього твору автор весь час перебуває у двох сферах - дійсній і умовній, яка сприймається ним з певною мірою реальності. Художник рефлексивно фіксує "нереальність" виникаючих образів, активно співставляє, співвідносить їх з зовнішньою дійсністю. Художні образи виступають для нього вже не як "сама реальність", а як її ідеальна реконструкція, як "модель", що є засобом осмислення "оригіналу". Творець усвідомлює умовність створеного ним уявного світу, отримуючи естетичну насолоду від того, як вдалося втілити зміст художніх образів в конкретно-чуттєвій формі, використовуючи матеріал реального світу. Акти формування художніх образів супроводжує суб'єктивне почуття краси, що виступає особистісним критерієм продуктивності творчої роботи. Це почуття є реакцією творця на "якість" індивідуального зрушення в формах художньо-образної діяльності. "Якість" індивідуальної "гри" визначається ступенем досягнення художником бажаної єдності ідеї та її художньо-образного вираження.

Якщо художник втрачає свою активну, формуючу позицію по відношенню до предмета художнього зображення чи вираження, повністю розчиняється у ньому, то руйнується художня подія і цілісний художній образ, розпадається весь той ряд художньо-естетичних цінностей, в які "одягнуті" його душа і тіло.

Для того, щоб виразити, об'єктивувати моменти свого духовного життя, свої почуття, світовідчуття, автору необхідно оцінити, уявити їх як прояв внутрішнього світу "іншого Я".Тільки уявив "своє" як "інше" автор здібний виразити і оформити оточуючий світ і себе у ньому у всеосяжності теперішнього, в його просторовій, часовій і смисловій завершеності. Втілити те, що належало єдиному, синкретичному, незворотному реальному життю, яке безпосередньо проживається, в цілісний художній образ.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити наступне. Незримо присутнє "інше Я" - не двійник творця. Це його своєрідний співрозмовник, очами і вухами якого автор "бачить" і "чує" себе "з боку". Це "роздвоєння"("діалог") відбувається в процесі творення завжди, незалежно від того, знає автор про нього чи ні. У вчинках, думках уявного героя, в тому чи іншому зображеному факті буття художник прагне "обґрунтувати" себе, краще вкорінити систему власних життєвих орієнтирів. В своєрідному діалозі "Я" автора (творець залишається людиною своєї епохи, яка знаходиться в просторі і часі цінностей духовної культури, діє у відповідності з реальними цілями і завданнями творчого процесу) та "іншого Я"(уявного героя) об'єктивуються , виносяться назовні ( в художній формі) особистісно освоєні, пережиті смисли буття, фіксується досвід самовизначення суб'єкта творчості в оточуючому його світі.

Ця діалогізація творчої свідомості, конструювання різних варіантів можливих відношень буття - всі ці дії в результаті здійснюються заради задоволення потреби "присвоєння" світу.

Виникнення художніх новоутворень відбувається у формі різного роду і рівня відтворення, репродукції і перетворення досвіду раціонального і почуттєвого пізнання дійсності. Об'єктивація особистісних смислів буття в художніх творах відбувається за рахунок синтезу матеріалу різної модальності: безпосередньо чуттєві образи, образи пам'яті, продукти мислення. Творча діяльність з необхідністю пов'язана з актуалізацією уявлень, почуттєвих вражень буття, які були приховані в глибинах пам'яті суб'єкта. В процесі художнього творення здійснюється (часто начебто автоматично) "підключення" окремих фактів почуттєво-емпіричного досвіду суб'єкта творчості до його знань про суттєві зв'язки і відношення реального буття, в якому він живе і творить.

Відомо, що людина, яка створює художній твір, володіє як емоційною здібністю, що фіксує дійсність на рівні феномена, так і здібністю осягати його сутність. Заглибитися в саму суть явищ спроможний лише той творець, у якого розвинута здібність до абстрактного мислення при "живому спогляданні" конкретного. Творець, який знаходиться під владою конкретного і не здібний до абстрактного мислення, буде спроможний не більше ніж на копію. Звісно, побачити по-своєму явища буття зовсім не означає створити їх. Своєрідність предмету не народжується , але виявляється особистістю.

Уявний художній світ сприяє здійсненню нереалізованих можливостей явища, його варіантів в різноманітних, в тому числі неймовірних, ситуаціях і поєднаннях, доводячи його до ступеня досконалості або, навпаки, до абсурду. Цей світ дозволяє створити, вигадати образи, що не реалізовані дійсністю, але є можливими.

В процесі творчості, розширяючи сферу реалізації власного духовного потенціалу, художник розкриває горизонти людського буття, "схоплює" можливості об'єктивного світу в їх необхідному зв'язку з розвитком, тенденціями суспільного буття, закарбовує їх як дійсні за допомогою художніх форм. За допомогою художньої уяви і мислення художник трансформує ірреальний туман, невизначеність почуттєвих вражень, що випливають з пам'яті, фантастичну плутанину кольорів, ліній, форм, звуків в конкретні художні образи і втілює їх в матеріалі певного виду мистецтва.