РОЗДІЛ 6. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

Беручи участь у формуванні художнього образу, активізуючи всі духовні сили і здібності творчої особи, уява дозволяє долати межи існуючої сфери життєдіяльності. В процесі творчості , відкриваючи за допомогою уяви нові сторони буття, художник набуває елементи нової самосвідомості, самовідчуття. Це з необхідністю призводить до оновленої творчої дії, до створення художньо-естетичних цінностей принципово нової якості. Таким чином творча людина естетично збагачує саму дійсність.

В межах психології традиційним є розуміння уяви як здібності людини вільно оперувати образами об'єктів оточуючої дійсності, комбінувати і трансформувати дані уявлень, створювати їх нові сполучення. Вивчаються її засоби. Для психологічних досліджень характерне розрізнення відтворюючої (репродуктивної) і творчої(продуктивної) уяви. Єдність репродуктивного і продуктивного в уяві розглядається через діалектику взаємовідношень відтворення і змінення, успадковування і новоутворення.

Філософське осмислення ролі уяви в художньо-естетичній діяльності полягає у розгляді її в якості провідної творчої сили художньої обдарованості людини. Вона пов'язується зі здібністю до випереджального відображення, створенням нових художньо-естетичних цінностей, з даром передбачення майбутнього в художніх символах.

Як філософи, так і психологи акцентують увагу на новизні, неочікуваності образів уяви. Вони погоджуються з тим, що уява - це здібність створювати уявлення, конструювати подумки багатоманіття ситуацій, які людиною в цілому ніколи в дійсності не сприймалися. В психології акцентувалася увага на вивченні психосоматичного підґрунтя цієї здібності, структури і механізмів процесу уяви. Філософи поділяють пануючу в психологічній науці точку зору, згідно якої уява визначається через новизну її результатів, свободу в оперуванні образами об'єктів дійсності. Але їх насамперед цікавить суспільно-історичний смисл застосовування здібності уявляти, її форми реалізації, "людський" смисл цього феномену, його роль в становленні людської суб'єктивності. Як всезагальна універсальна людська здібність, уява формується вже самими умовами людської життєдіяльності, в систему яких кожна людина є включеною з моменту народження. В процесі художньої творчості уява досягає професійних висот свого розвитку, своєї культури.

Поряд з уявою використовується поняття фантазії. Часто вони вживаються як синоніми, відрізняючись як психологічний і літературний терміни, або ступенем умовності. В інших випадках наголошується необхідність розрізнення цих двох феноменів, що нерозривно поєднані в процесі створення художніх образів. Фантазія, завдяки якій художник створює те, що ніколи не мало місця в його досвіді, базується на здібності уявляти. Остання створює новий образ на основі переробки матеріалу або безпосередніх вражень, або вражень, що отримані раніше і закарбовані в пам'яті людини.

Характер творчої діяльності також залежить від розвитку певної форми чуттєвості, яка має найбільше значення в конкретному виді творчої діяльності. Відомо, що особливості функціонування творчих механізмів залежать від органів чуття, за допомогою яких людина відображує зовнішній світ і формує його образ. Так, наприклад, для композитора важливими є розвинуті слухове сприйняття, почуття ритму. Витончене розрізнення кольорів є однією з умов успішної діяльності живописця. Зрозуміло, що мова не йде про встановлення прямого біологічного зв'язку між діяльністю органів чуття і, наприклад, уявою. Але, як відомо, порушення функціонування того чи іншого органу чуття звужує сферу чуттєвої інформації, таким чином позначаючись і на продуктивності художньої діяльності. Специфіка творчого процесу в цій сфері залежить від наявності у суб'єкта творчості розвинутої певної типологічної форми естетичної почуттєвості, а також здібності конструювати образні моделі на основі домінанти цього виду мистецтва. Художньою свідомістю живописця, наприклад, схоплюються і закарбовуються співвідношення кольорів світу, через кольорові співвідношення виражається сутність об'єктів дійсності; або, наприклад, театрально-драматична форма людської почуттєвості передбачає наявність особливого почуття ритму, просторово-пластичного бачення. Дія, як художня домінанта цього виду мистецтва, є основним, базовим конструктивним елементом синтетичних образних структур.

Спілкування з мистецтвом з необхідністю передбачає здібність художнього сприйняття і бачення світу, коли життєві враження переживаються і закарбовуються його свідомістю у формі художніх образів. Традиційно сприйняття визначається як здібність переживати в чуттєво-образній формі настрої і почуття, що виражаються в художньому творі і отримувати від цього естетичного задоволення. Сприйняття - незамінна складова будь-якого мисленевого процесу. В худ сприйнятті цей процес супроводжується актами емоційного зараження і співпереживання. Сприйняття худ твору, його "розуміння" не є сугубо логічним актом. Це насамперед - емоційне вчування в його зміст.

Сприйняття не є пасивним отриманням інформації, яка закладається автором у художній твір. Це активний процес діалогічного спілкування двох особистісних світів автора і сприймаючого суб'єкта, в якому змістовна глибина, смислова наповненість твору розширюється за рахунок душевної роботи двох (а то і трьох - якщо в цей процес включений інтерпретатор, виконавець ) творчих особистостей. Поєднання, перехрещення їх власних досвідів життєвих переживань і почуттєвих досвідів спілкування з мистецтвом і народжує той творчий продукт, який в якості художнього твору фіксує почуттєвий досвід олюднення світу, світу кольорів, рухів, звуків. В процесі сприйняття звуки, форми, кольори "олюднюються", набувають естетичного значення. Як у ваянні, де на органи чуттів хоча і впливає матеріал, але сприймається насамперед не оброблений мармур, дерево чи метал, але цілісний людський образ, так само і музика насамперед сприймається як не просто послідовність звуків і їх відношення, але як ті образи, ті цілісні, тобто відносно чи абсолютно завершені розвитком цикли звукокомплексів, які "виплавляються" в процесі розгортання мови музики. Слухаючи муз твір, роздивляючись живописне полотно чи скульптуру, ми не сприймаємо окремо його мелодію, ритм, тембр, гармонію чи кольори і лінії, але сприймаємо музику, картину, скульптуру, цілісно, узагальнюючи в образі окремі виражальні засоби.

В тому, що і як сприймає людина, як в дзеркалі відображується вся особа з характерними для неї художньо-ціннісними орієнтаціями. Наприклад, сприйняття класичного мистецтва визначається зосередженим характером, внутрішнім заглибленням, інтровертованою спрямованістю індивідуальних переживань. Спілкування з цим мистецтвом зорієнтоване перш за все на вирішення естетичних завдань, прилучаючи людину до вічних ідеалів людства. В свою чергу, популярне мистецтво, що, як правило, пов'язане з повсякденністю життя ( для якого вона часто є звичайним фоном для вирішення позаестетичних завдань) формує поверхневий, екстравертований характер сприйняття, спрямовує його на розчинення індивідуального в колективному переживанні, на тимчасовість, поверховість. Зрозуміло, що для повноцінного розвитку особи необхідним є сприйняття мистецтва різних видів і жанрів. Але практика свідчить, що класичне мистецтво, внаслідок своєї художньої досконалості, володіє більшими можливостями формування творчого розвиваючого характеру сприйняття(хоча і потребує відповідно від людини більших особистих зусиль).

Те, як людина сприймає мистецтво, залежить не тільки від властивостей художніх об'єктів. Але і від загальної і художньої культури, необхідних спеціальних художніх здібностей ( наприклад, музичного слуху, почуття кольору, танцювально-рухових здібностей, уяви, мислення, пам'яті), психологічних особливостей самого сприймаючого суб'єкта, його життєвого досвіду, темпераменту, стану душі в даний момент. Не кожна людина може осягнути всю глибину художнього твору у повному обсязі. На характер сприйняття і художніх уподобань впливають рівень освіченості людини, приналежність до певного соціально-демографічного прошарку, стиль життя, що обумовлений системою особистісних ціннісних орієнтацій. Все це впливає на ступінь залученості сприймаючої особи до процесу активної співтворчості і співпереживання ідеям і образам, вираженим на мові художньої комунікації.

6.3. Природа художніх здібностей і таланту

В колі естетичних проблем творчості питання сутності творчої особистості, чим вона відрізняється від інших, що обумовлює формування художнього таланту, які якості , риси треба розвивати, щоб реалізувати в собі митця, залишаються одними з найактуальніших. Класичним є уявлення про взаємозв'язок між талантом як особливою здібністю до творчості, художньою обдарованістю, яка характеризується неповторною єдністю інтелектуальних та емоційно-почуттєвих особливостей митця і вищим ступенем прояву таланту - геніальністю, що визначається тим рівнем здібностей, зміст яких складають форми перебудови світу. Творчість генія має загальнолюдське значення, відкриваючи якісно нові форми художнього мислення, нові напрямки в мистецтві, нові епохи в розвитку художньої культури.

Формуючими складовими особи видатного митця є талант, емоційна чутливість, працелюбність, творча наснага. Йому внутрішньо властиві постійне прагнення нових вражень, намагання зазирнути за зовнішню оболонку життя, незадоволення знайденим і собою, незупинне бажання вдосконалювати і самовдосконалюватися. Це і дозволяє геніальній особистості піднятися на той незрівнянно високий рівень досягнень, який не доступний пересічному художнику. Для неї характерний високий рівень розвитку особистісного начала, який супроводжується гострим відчуттям потреби здійснити власний внесок у культурний прогрес суспільства.

Наскільки великим не було б прагнення митця бути автономним від буденних обставин суспільного життя, він все одно залишається частиною відповідного сучасного йому культурного простору з певними традиціями, умонастроями, накопиченим художнім досвідом комунікації. Індивідуальний шлях реалізації його таланту залежить в певній мірі від соціально-історичних умов його життя. Моцарта, Шекспіра, Вагнера, С. Далі народжує епоха, прагнення, бажання якої народжує той тип непересічної особистості, яка своїми творами, свідомо чи безсвідомо, виражала світовідчуття, світопереживання сучасників, які, як засвідчує практика, дуже часто не оцінювали гідними чином творчість тих, хто бачив далі, відчував глибше, емоційніше, ніж вони.

Не бажання приносити лише задоволення, але - зробити людей і світ, недосконалість якого художник відчуває краще, ніж хто-небудь, кращими поряд з нестримним бажанням самовиразитися є ґрунтовними стимулами творчих пошуків митця, в який би час він не народився.

Геніальну особистість, як правило, відрізняє не тільки ступінь розвинутості спеціальних здібностей, але й - різнобічність її обдарування. За відомим афоризмом німецького філософа Г.К.Ліхтенберга, людина, яка цікавиться лише тільки хімією, й саму хімію знає погано. Загальновідомим є універсалізм И.С. Баха( композитор, виконавець, диригент, винахідник, майстер-інструменталіст), Л.да Вінчі(живописець, скульптор, архітектор, поет, інженер-будівник, військовий винахідник, вчений-знавець у багатьох природничих наукових галузях, філософ). Музичним і літературним талантом володіли Р.Вагнер, М.Глінка, Ф.Ліст, П.Чайковський, Ф.Шопен, Р.Шуман, поетичним і живописним - Т.Шевченко. Біблія і твори античних філософів, творчість Байрона, Гюго, Ламартіна, Шатобріана і Бетховена, Баха, Моцарта, Вебера - невелика частина того, над чим працювали розум і душа Ф.Ліста. Розвинута емоційно-чуттєва сприйнятливість і глибокий інтелект дозволяють побачити те, що приховано від звичайної людини, митцям-філософам І. Франкові і Л.Українці, Г. Сковороді і М.Гоголю, Л. Толстому і Ф.Достоєвському, К. Станіславському і Вс. Мейерхольду. Але, поряд з цим, непоодинокими є випадки, які засвідчують неоднозначність взаємообумовленості загальної освіченості, розумових здібностей і успіхами в творчій діяльності в різних галузях науки і мистецтва. Зрозумілим є необхідна наявність великих спеціальних розумових здібностей для успішної творчості в сфері, наприклад, ядерної фізиці чи комп'ютерних технологій. Але, в той же час, фізик Ландау не розумів і не отримував насолоди від звуків музики. Г. Форд, Т. Едісон не мали дипломів про вищу освіту, таблиця множення була каменем спотикання для геніального композитора Л.Бетховена.

Однозначним і загальним для всіх була і залишається головна потреба - потреба в творчості. Неможливість творити переживається творчою особистістю дуже болісно, перетворюючись на хворобливий стан, який супроводжується хворобливим бажанням звільнитися від переживань, що наповнюють і бентежать душу, від маси народжених свідомістю художніх образів, бажанням створення чергової "дитини" - твору мистецтва. Відсутність цієї можливості часто провокує виникнення кризового стану, схожого на хворобу, болісні муки знайти можливість "перезавантажитися", висловитися . Це бажання переслідує художника всюди, є понад усе, затіняючи все інше. Цей стан творчого горіння, творчого ентузіазму існує до тих пір, доки творцю є щось сказати самому собі як людині-художнику. Творче напруження зменшується тоді, коли знаходяться матеріальні форми художнього продукту. Зменшується, але не зникає. На думку Стендаля, дійсного генія відрізняє те, що найсильнішу насолоду він отримує не стільки від досягнення результату (хоча воно теж важливе само по собі), скільки від самого процесу безпосереднього творення. Ще менше хвилюють його кінцевий матеріальний зиск від власного творіння, меркантильно-буденні цілі. І художня практика це доводить: нічого великого не виникло в результаті їх здійснення.

Задоволення від творчого процесу за свідченнями самих митців є однією з найвищих людських насолод, яку, кожного разу, не зважаючи на всі перепони і складнощі, відчай і болісні вагання, що спіткають на творчому шляху художника, вони намагаються відновити . Це ті "зоряні миттєвості", незрівнянний стан естетичної насолоди, заради якого вони готові йти на будь-які жертви, "добровільні муки"(за словами Р.Гамзатова), працювати годинами і роками.

Великих майстрів відрізняла, як правило, висока вимогливість до себе і до результатів своєї праці, творча воля, вміння примусити себе працювати навіть в несприятливих умовах, терпляче вдосконалюючи необхідний результат, не очікуючи обов'язкової появи натхнення (піднесення творчих можливостей, фізичних і духовних сил, яке супроводжується сильним емоційним переживанням), вміючи ним керувати, максимально концентруючись на об'єкті і завданнях творчості( відомим є порівняння П.Чайковським натхнення з гостею, яка не відвідує лінивих).

На думку К. Станіславського, в мистецтві все побудовано на праці. Ф. Шаляпін підкреслював, що не вірить в силу лише таланта і покладається перш за все на свідоме творче зусилля, на постійну роботу над собою. Підтвердженням для нього є В.А.Моцарт, який багато працював над своїм геніальним даром( за 35 років життя - 900 творів). О. Дюма, який написав більше 400 книг, вважав, що в нього руки робітника