РОЗДІЛ 5. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПРОЦЕСУ

Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. Проте можна виокремити основні риси романтичного мистецтва, які були спільними. Насамперед це тяжіння до символіки, як прихованої, так і явної, пошук ідеального світу у казках, мріях, міфах, створення нової жанрової системи, в якій відбувається синтез цілком різних сфер.

Романтизм як духовний рух формується у Німеччині у творчості письменників та філософів - Вільгельма Генріха Вакенродера, Людвіга Тіка, Новаліса, братів Фрідріха та Августа Шлегелів, Фрідріха Шеллінга, Ернста Теодора Амадея Гофмана. Представниками англійського романтизму є Джордж Байрон, Персі Шеллі, Джон Кітс, Уїльям Блейк, французького - Франсуа Шатобріан, Анна-Луїза Жермена де Сталь, Альфонс де Ламартін, Віктор Гюго, Проспер Меріме, Жорж Санд, американського - Вашингтон Ірвінг, Фенімор Купер, Едгар По, Генрі Лонгфелло.

Виникнення та бурхливий розвиток національних композиторських шкіл, як одна з головних рис музичної культури першої половини XIX століття, став відповіддю на романтичну потребу народного і особливого. Романтичний світогляд справив великий вплив на особливості музичної мови XIX століття. Значно зростає роль вокальності, пісенності та збільшується різнобарвність в гармонії та методах оркестрування композицій. Відбувається розвиток музичних форм, що супроводжується як видозміненням вже існуючих (симфонія), так і виникненням суто нових жанрів, таких як вокальний цикл, симфонічна поема.

Характерною рисою мистецтва XIX ст. є відсутність спільної естетичної домінанти - видової, родової, жанрової, відбувається зародження нового децентралізованого типу художньої культури. В межах музичної культури ця якість проглядається насамперед у надзвичайно бурхливому розвитку різноманітних жанрів. Романтичний світогляд особливо яскраво проявився у творчості композиторів Франца Шуберта, Роберта Шумана, Карла Вебера, Фелікса Мендельсона-Бартольді, Ріхарда Вагнера, Ференца Ліста, Иоганнеса Брамса, Едварда Гріга, Антона Брукнера, Густава Малера. В Росії рух романтизму був представлений діяльністю "Могутньої купки" (Мілій Олексійович Балакірєв, Антон Порфирійович Бородін, Модест Петрович Мусоргський, Микола Андрійович Римський-Корсаков, Цезар Антонович Кюї) та Петра Ілліча Чайковського.

20-30-ті роки XIX ст. - час становлення реалізму як художнього методу. Зростання інтересу до спостереження за життям, до побуту та природи сприяє виокремленню реалістичного підходу до художнього відображення дійсності. Реалізм проявився у таких видах мистецтва як живопис та література. В творчості Мікеланджело Мерізи да Караваджо були вперше визначені принципи нового підходу до мистецтва - це реалістичне звернення до натури, яка визнається єдиним джерелом творчості, використання побутової теми та натюрморту як самостійних жанрів. Велике значення набуває удавана свобода та випадковість композиції побудови картини. Назва "реалізм" виникла після персональної виставки художника Гюстава Курбе "Реалізм". В цій же манері працював представник барбізоньскої школи Жан-Франсуа Міллє. Реалістичну манеру згодом сприйняв Едуард Мане.

Літературний реалізм спирався на принцип історизму та конкретно-історичне зображення людських характерів і був представлений в творчості Вальтера Скотта, Чарльза Діккенса, Стендаля, Оноре де Бальзака. Принцип реалізму вимагав від митця вміння проникнути в соціальну дійсність та відтворити її не крізь призму власного світобачення, а з позицій самої дійсності. Ідея соціально-історичного аналізу, що склала стрижень реалістичного методу, створила можливість зробити предметом мистецтва всі аспекти життя, які впливають на людське існування: економіка, політика, культура, виховання, спілкування.

В італійському мистецтві другої половини XIX ст. формується реалістичний та натуралістичний напрямок, який отримує назву веризм. Термін веризм виник ще у XVII ст., для позначення реалістичного відгалуження у рамках живопису бароко. Даний напрямок знайшов втілення у таких видах мистецтва, як література, живопис та музика. Основними жанрами літературного веризму були новела та роман. Принципи літературного веризму, проголошувані Джованні Верга, Луіджи Капуана, полягали у зображенні повсякденного побуту, психологічних переживань героїв, уваги до темних сторін життя міської та сільської бідноти.

Музичний веризм виник під впливом літературного і представлений головним чином оперною творчістю П'єтро Масканьї, Руджеро Леонкавалло і частково Джакомо Пуччіні. Драматургія веристських опер іноді зближається з натуралістичною драмою: в ній панують гострі колізії, напружені конфлікти, дія нерідко відбувається в повсякденному, прозаїчному оточенні. Новим для італійської опери було звернення до сучасних тем, зображення побуту простих людей - селян, ремісників, представників інтелігенції. Важливими здобутками веристської опери були калейдоскопічна зміна подій, що передбачала "кадровий" монтаж кіно, застосування прозаїчного тексту замість віршованого.

Соціалістичний реалізм - творчий метод, який виник на початку XX ст. в СРСР внаслідок офіційно прийнятої програми розвитку мистецтва, що мав реалістично відображати специфіку формування соціалістичного суспільства.

Соцреалізм мав не лише змальовувати революційний розвиток дійсності, а й здійснювати ідейне соціалістичне виховання. Основними принципами були ідейність, конкретність та народність. Внаслідок тоталітарного характеру правління даний метод був розповсюджений на всі види мистецтва. Варто зазначити, що перші етапи розвитку соцреалізму супроводжувались вільним та активним пошуком з боку митців нових засобів та форм для заохочення до мистецтва всіх верств суспільства та наділення його рисами доступності.

Палке сприйняття частиною творців революційних дій у Росії сприяло втіленню цих історичних подій у літературі. Тематика творчості також стосувалась ідеї трудових подвигів народу у будівництві нового суспільства. Основними представниками літератури соцреалізму була Володимир Маяковський, Михайло Шолохов, Микола Островський, Олександр Довженко, Павло Тичина.

Але окрім схвального ставлення до методу соцреалізму були творці, чиї методи не співпадали з офіційно прийнятою доктриною, які мали або залишити країну, або змінювати власний стиль, або змінити вид діяльності.

Розвиток тематики соцреалізму був тісно пов'язаний з історичними подіями, тому мистецтво чітко відображало проблематику дійсності - війна, освоєння земель, будівництво АЕС і т.п.

З розпадом СРСР розпочалась критика соціалістичного реалізму, який підпорядковував тематику, жанри, змістовні та формальні риси мистецтва, навмисне спрощення його засобів виразності.

5.8. Мистецтво модерну та постмодерну

Складна історична ситуація, бурхливий розвиток науки та техніки сприяли неоднозначній культурній ситуації XX ст., яка характеризувалась динамікою, прагненням експериментів. Насамперед ця тенденція знайшла своє відображення у галузі мистецтва. Характерною рисою мистецтва XX ст. є відсутність єдиної естетичної домінанти - видової, родової, жанрової. В цих умовах виникає і стверджується новий "децентралізований" тип художньої культури.

Мистецтво початку XX століття являє собою надзвичайно складну картину, в якій представлені художні тенденції, розвиток яких відбувався паралельно: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, модерн (ар нуво). Відносна плинність художнього розвитку XIX сторіччя змінюється множинністю стильових утворень. З кінця 1900-х років проходила експериментальна фаза розвитку мистецької практики, що тривала біля двадцяти років, результатом якої стали кардинальні зміни в художній мові, системі жанрів та композиційних засобах. Це була перша хвиля авангарду - модернізм, що приніс із собою принципово важливі відкриття.

Модернізм як загальна тенденція розвитку мистецтва початку XX ст. включає в себе такі художні напрями, як: кубізм, футуризм, абстракціонізм, експресіонізм, сюрреалізм, конструктивізм, дадаїзм, імажинізм, додекафонія (у музиці), для кожного з яких притаманні власні світоглядні позиції, естетичні установки, художні прийоми та методи. Проте всі вони поєднуються спільними рисами, які полягають, насамперед, у розриві з реалістичними формами зображення дійсності та у пошуках нових засобів втілення суб'єктивного бачення світу. В творах митців-модерністів відбувся процес заперечення усталених жанрів та форм художнього вираження, які перестали відображати специфіку розвитку суспільної свідомості та не відповідали актуальним віянням культури.

Деякі художні напрямки модернізму спирались на ірраціональні форми мислення, обираючи алогічність, абсурдність та парадоксальність в якості основних принципів власного мистецтва. З іншого боку, застосовувались і чітко та математично прораховані методи створення мистецьких артефактів, які були притаманні для додекафонії та серійної музики, конструктивізму та концептуалізму. Яскраво постає тенденція до синтезу окремих видів мистецтва, до їх взаємопроникнення. Більшість модерністських напрямків були зосереджені на передачу особливостей індивідуального сприйняття, на сферу підсвідомого, обминаючи "класичну" сюжетність, описовість, предметність.

Сфера творчих пошуків представників модернізму створила світ елітарного мистецтва, яке було не зрозумілим для більшості суспільства. Особливістю культурного процесу стало поширення і розвиток "масового" мистецтва, яке на противагу "елітарному", модерністському було загальнодоступним, зрозумілим. Виникає велика кількість філософсько-теоретичних розробок у працях Хосе Ортеги-і-Гассета, Иохана Хейзінга, Освальда Шпенглера, Теодора Адорно, Макса Хоркхаймера, які стосувались проблеми співвідношення елітарного та масового мистецтва, власна естетична позиція яких була на боці новаторських художніх проявів.