РОЗДІЛ 5. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПРОЦЕСУ

5.4. Античне мистецтво

Мистецтво Давньої Греції, яке відіграло важливу роль у розвитку європейської культури, було визначено історичним і суспільним розвитком, який відрізнявся від давньосхідних народів. Становлення античного мистецтв, початок якого датується VII-VI ст. до н.е., формувалось під впливом художніх проявів різноманітних культур - сусідів та завойовників.

Грецьке мистецтво було тісно пов'язане з міфологією. Характерною рисою міфологічних основ античного мистецтва є її антропоморфізм. Саме зацікавленість у людині відрізняло грецьку міфологію від міфологічних поглядів інших народів та сприяло розвитку мистецтва. З розвитком античного суспільства космогонічні погляди відходили у міфології на другий план.

Міфологічні сюжети пронизують перші твори давньогрецького епосу - поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея", на основі міфів формуються перші "класичні" трагедії Есхіла ("Перси", трилогії "Прометей" та "Орестея"), Софокла ("Цар Едіп", "Аякс", "Антігона", "Електра") та Еврипіда ("Алкеста", "Іпполіт", "Іфігенія в Авліді", "Геракл"). Виникає явище античного театру, який стає невід'ємною частиною полісного життя. Гесіод у своєму творі "Теогонія" зводить до єдиної системи розгалужені епічні сказання про богів, пов'язує їх в єдине генеалогічне древо від Хаосу до нащадків Зевса, а в поемі "Праці і дні" розкриває особливості організації грецького суспільства. Поема насичена різноманітними проявами грецького фольклору (байками, міфами, прислів'ями, прикметами), автор ретельно змальовує особливості робіт землевласника, мореплавця.

Важливою складовою грецького мистецтва була архітектура. Від давньосхідних попередників її відрізняла простота та ясна прозорість форм. Грецьке храмове будівництво яскраво відображало ідеї демосу. Храм був центром важливих соціальних подій громадян полісу, у ньому містилась суспільна скарбниця та художні надбання, він уособлював ідею єдності та величі античного міста. На площі перед храмом здійснювались народні зібрання та святкування. Класичним зразком храму став периптер, що мав прямокутну будову і був оточений з усіх боків колонадою. Ордерна система (ордер - порядок, стрій) визначала порядок співвідношення та розташування колон та антаблемента, які визначали загальний метод побудови, проте конкретне рішення мало творчий характер і залежало від коректних задач будівництва, довкілля та інших будівель архітектурного ансамблю. Основними ордерами були - доричний, іонічний, коринфський.

Крім храмів в IV ст. до н.е. в монументальній архітектурі значного поширення здобувають будівництво театрів, палестр, гімнасієв, булевтерій, а також споруд, присвячених возвеличенню реальної особистості, як наприклад усипальниця правителя Карій Мавсола.

Значний розвиток виробів прикладного мистецтва, а саме грецької кераміки, був викликаний розвитком заморської торгівлі. Вази вкривались художнім розписом і нерідко в наш час є одним з джерел знань про мистецтво Древньої Греції. Картини побуту, міфологічні сюжети, тварини, кораблі, одяг, зброя, музичний інструментарій - все це і багато іншого змальовували при розписі керамічних творів. Нерідко твори мали кілька відміток про авторство - гончара та живописця, який розписував вазу.

Грецькі скульптори та живописці поступово відійшли від єгипетських принципів зображення, були відкриті природні форми та ракурси. Яскравим прикладом розвитку скульптури стала еволюція куроса - оголена фігура героя, згодом воїна. Від їх появи у VII сторіччі та до кінця VI сторіччя до н.е. зберігався фронтальний, симетричний та нерухомий стрій цих статуй, які начебто випадали з реального життя. Проте вже в середині VI ст. до н.е. пропорції тіл стали більш вірними, намагання надати виразність обличчю призвела до так званої "архаїчної посмішки". Справжнім злетом у період грецької класики стали роботи скульпторів Мирона, Філія і Поліклета. Основною художньою задачею постає зображення людини у цілісному і єдиному русі - ясна гармонія тіла, пропорційність, реалістичність та життєвість у скульптурних композиціях. Проте індивідуалізація образів ще не входила в коло інтересів грецьких скульпторів, здебільшого втілювалась ідея узагальнення. Втілені у бронзі та мармурі образи скульптора Лісіппа розкривають потяг автора до розкриття характерно-виразного, а не ідеально - досконалого у людині. Виникає інтерес до особистісного сприйняття, прагнення передати власне емоційне ставлення до зображуваного. Значна кількість грецьких скульптурних зразків була втрачена і до наших часів вони дійшли завдячуючи римським копіям.

Мистецтво Стародавнього Риму було результатом творчої діяльності не лише римлян, воно формувалось в результаті взаємодії італійських племен, в першу чергу етрусків, з грецьким мистецтвом. Етруські племена населяли територію майбутнього Риму з I тис. до н.е. Власне історія культури Стародавнього Риму поділяється на три періоди: монархія - 753 - 509 рр. до н.е., республіка - 509 - 29 рр. до н.е., імперія - 29 р. до н.е. - 476 р. н.е..

Світосприйняття римлян менш опоетизоване, порівняно з грецьким, мало практичне спрямування, що вплинуло на розвиток певних видів мистецтв, це насамперед надзвичайна важливість офіційної громадянської архітектури, визначальна роль у скульптурі індивідуального портрету, історичного-розповідного характеру живописного рельєфу.

В культурі Риму значення міфології у суспільстві було значно меншим, ніж у Греції, і замість храмів, у римській архітектурі переважно будувались споруди, які передавали могутність римської держави: форуми, амфітеатри, базиліки, палаци, вілли, колони, ростри. Власне сутнісною рисою було збудування тріумфальних арок, арочний принцип застосовувався у будівництві мостів, акведуків. Визначальну роль для розвитку культури Риму мали інженерні наукові досягнення, завдячуючи яким до нашого часу залишилась значна кількість мистецьких творів.

Основою для нових архітектурних рішень стало застосування нового будівного матеріалу - римського бетону, який складався з вапнякового розчину, вулканічного піску та щебеню і значно здешевив процес будівництва.

Ще одним зі значних досягнень давнього Риму є скульптурним портрет, який передавав зовнішність моделі. Така тенденція виникла внаслідок етруського звичаю зображати на поховальній урні померлого, нести у поховальній процесії воскові зображення предків, а також у більш пізній практиці знімати посмертні маски. Скульптурні портрети прагнули відтворити зовнішність "без прикрас" та ідеалізації. Обличчя прагнули оживити мімікою, якої досягали внаслідок застосування світлотіньових контрастів, підкреслення асиметричних елементів, використовували нахили та оберти, які сприяли ускладненню сприйняття та необхідності розгляду скульптурного портрету з декількох позицій.

В розвитку римського живопису було здійснено значне розширення принципів грецького мистецтва. Настінний розпис включав в себе не лише міфологічні сюжети, згодом вони стали доповнюватись натюрмортами, невеликими пейзажами та побутовими сценами. Характерними були гірлянди з квітів та листя, намальовані на білому фоні. Широко також застосовувалась фреска. На більш розвиненому рівні постають проблеми передачі руху, змінюються та збагачуються композиційні принципи, вибір кольорів, особливості перспективи, здійснювались спроби передачі простору.

В культурі Риму значне місце посідало ораторське мистецтво, розвиток якого був пов'язаний з філософією, історією, поетикою. Літературні досягнення римської культури були пов'язані з іменами Вергілія ("Енеїда", зразок героїчного епосу), Тіта Лукреція Кара ("Про природу речей", філософський твір, написаний в поетичній формі), авторів римської драми "тогати" - Еннія, Пакувія та Акція. Визначним представником "золотого віку" римської літератури була поезія Квінта Горація Флакка. Серед його творів, які збереглись до нашого часу - це збірка віршів "Ямби" або "Еподи", дві книги сатир "Бесіди", чотири книги ліричних віршів ("Оди"), дві книги послань.

Представником ліричної поезії був Публіцій Овідій Назон, який найбільш відомий завдяки любовним елегіям та двом поемам - "Метаморфози" та "Мистецтво кохання". В поемі "Метаморфози" Овідій розкривав особливості перетворень міфів - грецьких та римських, від хаотичного стану всесвіту до перетворення Юлія Цезаря на зірку. В творчому доробку римського поета варто виокремити ще твір "Фас-ти" - наукову поему - календар, який пояснював свята та священні дні Риму, особливості римського релігійного культу.

Мистецтво Стародавнього Світу справило значний вплив на розвиток сучасних культур. Досягнення у сфері науки, філософії, мистецтва стали базисом для формування європейської цивілізації та подарували світу визначні шедеври, аналогів яким й досі немає. Ще античні автори почали згадувати про визначні пам'ятки культури Ойкумени, найбільш грандіозні, технічно вражаючі. Список "семи чудес світу" змінювався та доповнювався, до нього в різні часи відносили стіни Вавилону, Пергамський вівтар Зевса, Фіви, Афіну Парфенос, Колізей та Капітолій, храм Соломона, Вавилонську вежу і т .д. Традиційний перелік включає Сади Семіраміди, храм Артеміди в Ефесі, статую Зевса в Олімпії, мавзолей в Галікарнасі, Колос на о.Родос, Александрійський маяк, єгипетські піраміди, з якого до наших часів залишились лише останні.

5.5. Мистецтво європейського середньовіччя

З встановленням релігійного світогляду життєстверджуючі ідеали античності змінюються на примат аскези, піднесення ідеї духовного розвитку та протиставлення його людській тілесності. Середньовічний світогляд спрямовується на пошук шляхів пізнання Бога та божественного у людині. Єдиним замовником мистецьких творів постає церква, яка починає встановлювати чіткі канони щодо їх змісту та форми. Характер мислення стає символічним за своєю природою. Твір мистецтва мав не тільки щось відображати, а й вказувати на ознаки божественного в ньому. Провідними рисами мистецьких творів стають алегоризм та символізм, які посилюючи семантичну складову твору, стали новими художніми засобами. Естетична виразність творів не розглядалась у якості самоцілі.

В добу середньовіччя поряд з церковним мистецтвом, існувало також і світське - художня література, громадянська архітектура (замки та фортеці), різноманітні види прикладного мистецтва, мініатюра у книгах світського змісту, народний епос, любовна лірика.