Розділ «1.4. Сутність геоекологічного підходу до проектування геотехсистем»

- даються рекомендації з подолання цих умов.

Проекти районного планування виконуються на основі схем районного планування з урахуванням пропозицій з формування промислових вузлів. їхньою головною метою є конкретне розміщення основних видів будівництва на майданчиках, які виявляються шляхом усебічного аналізу території в масштабі 1 : 25000 - 1 : 50000 з урахуванням вимог охорони та поліпшення навколишнього середовища.

Таким чином, головна відмінність проектів і схем районного планування полягає в тому, що якщо у схемах більш за все розкриваються можливості території, то в проектах намічаються шляхи конкретної реалізації цих можливостей.

Фізична географія і районне планування дуже близькі за своїм змістом, насамперед через спільність об'єкта досліджень - території. Крім того, при дослідженні території вони виявляють велику кількість зв'язків між компонентами з різними властивостями. При цьому і у фізичній географії, і в районному плануванні територію розуміють не лише як простір для розміщення економічних і позаекономічних комплексів, але й як джерело природних ресурсів та екологічне середовище мешкання людини. Існують питання, які взагалі можуть вирішуватися тільки сумісними зусиллями географів і проектувальників. Це, насамперед, позаекономічна оцінка природних умов і ресурсів, охорона навколишнього середовища та прогнозування його розвитку.

В історії використання фізико-географічних даних у районному плануванні виділяють такі три головні етапи:

- Приблизно до 1962-1966 рр., коли в районному плануванні панував компонентний аналіз природного середовища.

- До 1972 р., коли нарівні з галузевим аналізом у районному плануванні почали застосовуватися комплексні ландшафтні дослідження.

- Після 1972 р. - сучасний етап, який характеризується зміцненням як галузевого, так і комплексного ландшафтного підходів у вирішенні проектно-планувальних завдань.

На першому етапі увага проектувальників, практично без участі географів, була зосереджена переважно на трьох компонентах природного середовища - рельєфі, ґрунтах і кліматі. Тоді рисунок рельєфу та гідрографічної сітки розглядались як можливі переважно містсформувальні фактори. Ускладнення вимог до інженерної підготовки території визначило переважання досліджень інженерно-геологічного профілю.

Для другого етапу використання фізико-географічної інформації в системі районних планувань характерні: більший ступінь комплексності, урахування міжкомпонентних зв'язків, розвиток ландшафтних методів дослідження, а також зміцнення контактів з економіко-географічною частиною районних планувань. На цьому етапі більше виявляються такі риси, як регіональність і цілеспрямованість у підходах до оцінки природних комплексів та їхніх компонентів.

Третій етап використання фізико-географічних даних у районному плануванні характеризується істотними змінами у змісті самих планувань і трансформаціями деяких понять, що було викликано посиленням процесів урбанізації. Необхідність забезпечення території природними ресурсами, особливо водою, проблеми забруднення довкілля та його охорони, поліпшення рекреаційного потенціалу і рекультивації ландшафтів істотно ускладнюють районне планування, головним чином за рахунок його природно-географічного змісту.

При виконанні схем і проектів районного планування в їхній фізико-географічній частині потрібно виходити із сполучення комплексного і галузевого, регіонального і локального принципів. Природну складову районного планування можна досліджувати з позиції природних і планувальних факторів. Планувальні фактори розглядаються в таких аспектах: галузевому, функціонально-ресурсному, екологічному і територіальному. У галузевому аспекті визначається оптимальне співвідношення між бажаним і можливим відносно природного середовища розміщенням виробничих галузей. Функціонально-ресурсний аспект - це виявлення ресурсних можливостей регіону, що визначають його господарське значення. Екологічний аспект полягає у визначенні умов життя і виробничої діяльності людей. І, нарешті, територіальний аспект - це виявлення та резервування площ для розвитку старих і розміщення нових господарських комплексів.

До планувальних факторів відносять також: ступінь освоєння регіону, густоту мережі міст та їхні розміри, сполучення типів виробництв, темпи росту міст та ін. Внутрішній природний потенціал території перш за все визначає припустиш розміри антропогенно-техногенних навантажень на ландшафт та відповідну планувальну ємність території. Здатність природного середовища протистояти техногенним навантаженням (тобто його стійкість) у районному плануванні розуміють як екологічну стійкість ландшафтів під впливом маси людей і техногенних викидів виробництва. Одним із найбільш інтегральних показників стійкості вважається ступінь різноманітності ландшафтів, яка зменшується або збільшується у процесі господарського освоєння території. Наприклад, сільськогосподарські землі спрощують структуру ландшафту і роблять її менш стійкою. Особливо чутливі до значних відхилень від природного режиму райони зрошувального землеробства, де великі площі зайняті однією сільськогосподарською культурою.

Система методів геоекологічних досліджень у районному плануванні включає три трупи взаємопов'язаних методів - оцінні, прогнозні, управлінські. Головна мета використання методу оцінок у районному плануванні - це оцінка стану природного середовища з позицій тих об'єктів, які планується розмістити. При цьому природне середовище має оцінюватися з позиції сприятливості розміщення об'єктів для нього самого.

Якщо оцінні методи використовуються, головним чином, для визначення потенційних природних властивостей території з позиції сприятливості розміщення на ній тих чи інших об'єктів, то прогнозні методи спрямовані в основному на виявлення можливих просторово-часових впливів цих об'єктів на природне середовище. При розробці прогнозу використання території беруться три види обмежень:

- дотримання необхідної пропорційності при розподілі територіальних ресурсів для виробничих і соціальних цілей;

- урахування діючих нормативів та інших законодавчо закріплених обмежень;

- необхідність максимально припустимого з екологічного погляду інтенсивного використання функціональних територій.

З урахуванням цих обмежень у схемі районного планування виділяються території альтернативного і регламентованого використання. Території альтернативного використання — це території, природні та антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їхнього використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:

- ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонд тощо);