Розділ «5.3. ГЕОЕКОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУВАННЯ МІСЬКИХ ГЕОТЕХСИСТЕМ ГУРБОГЕОТЕХСИСТЕМ»

- Координація галузевого і територіального підходів до проблем планування охорони навколишнього середовища, виключення відомчої залежності в розподілі коштів на природоохоронні цілі, узгодження регіональних, галузевих і місцевих проблем оздоровлення середовища в містах.

3. Принцип повсюдності природоохоронної діяльності тісно пов'язаний з принципом територіально диференційованого підходу до проектування міст та охорони навколишнього середовища в них. Один із проявів цього принципу відображається в теоріях функціонального зонування, моделювання просторової структури міського середовища, яка відрізняється особливостями взаємодії господарських об'єктів з природою та рівнем перетворення останньої.

Оскільки місто - це складний об'єкт з високим рівнем динаміки, безперервних змін у просторі й часі, тому відбувається постійний розвиток та ускладнення процесів просторової інтеграції міських функцій. У сучасному місті стираються просторово-часові межі, які розділяють функціональні зони, і тому при жорсткій "замкнутій" структурі міста зростають навантаження на природне середовище. Це потребує пошуку нових принципів формування просторової організації поселень, урахування їхньої відкритості та динамічності. Одним із таких принципів є створення відкритої структури містобудівельних планів, тобто перехід від замкнутих концентричних планувальних систем до відкритих, що вільно розвиваються. Ці принципи реалізуються, наприклад, у сучасних проектних пропозиціях розвитку таких міст, як Токіо, Париж, Лондон, Копенгаген тощо.

Один із напрямів реалізації принципу територіальної диференціації пов'язаний зі створенням несуперечливих структур міських поселень і постійним підвищенням стійкості природи до антропогенних навантажень, характерних для урбанізованих ареалів. Зелена зона міста - один із важливих факторів його благоустрою та охорони навколишнього середовища в ньому. Для виконання зеленою зоною основних природоохоронних функцій (очистка атмосфери, вітрозахист, захист від шуму тощо) питома вага озеленених просторів у загальній селітебній площі міста має становити 40-50 %, причому 80 % площі зелених зон мають припадати на великі зелені масиви.

Гектар міських зелених насаджень поглинає 8 кг вуглекислоти за годину, тобто стільки, скільки її виділяють при диханні за цей же час 200 осіб. Але рослинність може виконувати свої санітарно-гігієнічні функції лише за умови, що концентрація аерозолів не досягає меж, які згубно діють на її живу клітину. Резервами збільшення зелених зон великих міст є:

- інженерна підготовка та освоєння під рекреаційні й зелені зони незручних для будівництва територій;

- скорочення площ і ліквідація пустирів, смітників та інших сховищ відходів у межах міста;

- раціональніша забудова масових житлових районів.

Інший важливий напрям організації територіально диференційованих заходів з охорони навколишнього середовища в містах - це районування території міст відповідно до характеру та напруженості природоохоронних проблем, схожих умов організації природоохоронної діяльності. Це дозволяє поєднувати розв'язання загальних міських і внутрішньозональних природоохоронних проблем, запобігати небажаним змінам середовища, а також ізолювати населення від контакту або тривалого перебування у дискомфортних умовах.

4. Принцип профілактичності природоохоронних заходів при проектуванні міст має демоекологічну спрямованість, оскільки будь-які небажані зміни якості навколишнього середовища неодмінно викликають погіршення здоров'я населення. Конкретним заходом реалізації цього принципу є врахування так званого природоохоронного фактора при розміщенні населених пунктів. Для цього використовуються оцінки природних умов за їхньою придатністю для будівництва міст і виділення районів із змушеним природоохоронним обмеженням розвитку поселень і виробництва в них.

Для геоекологічного дослідження території міста екологічні принципи реалізуються в

Антропоцентричнаму (з позицій екології людини) аналізі екологічної ситуації та натуро-центричному (з позицій ландшафтної екології) аналізі й оцінці екологічних ризиків, а також визначенні ступеня екологічної цінності ландшафтно-архітектурних систем та їхніх складових. Екологічна цінність ландшафтно-архітектурних систем та їхніх складових визначається їхньою придатністю для існування суб'єкта середовища - людини. Екологічний ризик - це погіршення умов середовища внаслідок забруднення, розвитку негативних природних явищ та ін.

Зелені насадження у місті мають становити єдину мережу, побудовану за біоцентрично-сітьовим принципом. Усі великі лісові, лісопаркові та паркові комплекси мають бути з'єднані спеціальними фіто коридорами з газонів, бульварів, скверів, садів; при цьому вони створюватимуть єдину зелену мережу. Збереження генофонду природних складових ландшафтно-архітектурних систем міста передбачає те, що на його території фрагментарно мають бути представленими всі типи і види ландшафтів, властиві навколишній території.

Також необхідним є більш ретельне вивчення умов "стиковки" природних та антропогенних утворень у містах, широке використання заходів "поступових переходів" (буферних зон) між найменш зміненими та урбанізованими ландшафтами. Ще одним важливим напрямом попередження виникнення несприятливих ситуацій є довгострокова концепція розвитку розселення та окремих міст з урахуванням можливих варіантів їхнього впливу на середовище. Межі концентрації виробництва і населення залежать від "ємності' природного середовища.

В основі розробки екологічних нормативів лежить показник екологічної ємності території. Екологічна ємність території - це максимально можлива в конкретних умовах даного регіону біологічна продуктивність усіх його біогеоценозів, агро- урбоценозів з урахуванням оптимального складу представників рослинного і тваринного світу. Із цим показником пов'язана розробка цілої системи обмежень (гранично допустимих показників) навантаження на природні комплекси.

У генеральних планах міст, проектах забудови при формуванні внутрішньо міських структур велике профілактичне значення мають так звані "вільні" конструкції, які враховують можливості зміни функцій зон таким чином, щоб не створювались умови різкого зростання навантажень на природу, посилення сумісного ефекту (синергізму) однотипних небажаних впливів.

5. Принцип управління створенням і функціонуванням міст (урбогеотехсистем). Оскільки міста відрізняються найскладнішою структурою і взаємозв'язками, вони потребують цілої системи несуперечливих важелів управління ними. При організації комплексної охорони природи в містах переваги полягають у тому, що тут, як правило, концентрується досить широке коло організацій, які здійснюють управління природоохоронною діяльністю, а також трудові, фінансові, матеріально-технічні ресурси і науковий потенціал для розв'язання цих проблем. Але й досі існує сильна відомча роз'єднаність планування природоохоронної діяльності в містах та їхніх окремих геотехсистем ах.

Найважливішим завданням на сьогоднішній день залишається створення єдиного ефективного органу управління природоохоронною діяльністю в містах, який має координувати діяльність усіх служб, що здійснюють охорону та моніторинг окремих елементів навколишнього середовища. Для забезпечення ефективного керування міськими ГТС потребується відповідна система інформаційного забезпечення, яка б задовольняла вимоги довготермінового та оперативного планування і проектування.

Управління здійснюється з метою виявлення та усунення причин, що порушують нормальне життя людей в місті Воно має різноманітні аспекти - санітарно-гігієнічні, соціальні, технічні, інженерні тощо. Територіальне управління в містах виконує такі найважливіші функції:

- контроль за змінами навколишнього середовища та їхня оцінка;