Розділ «5.3. ГЕОЕКОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУВАННЯ МІСЬКИХ ГЕОТЕХСИСТЕМ ГУРБОГЕОТЕХСИСТЕМ»

Тверді відходи міста утворюються в комунально-побутових і промислових ПТГС. Частина відходів використовується як вторинна сировина, а решта складується на звалищах. Об'єм твердих побутових відходів в містах промислово розвинутих країн досягає в середньому 1,5 кг/добу на одну людину. Оскільки транспортування цих відходів вважається неекономічним, вони звичайно складуються поблизу джерел їхнього утворення, у кращому випадку - на спеціально відведених територіях за межами міста. Побутові й промислові звалища та смітники перетворюються на додаткове джерело впливу на середовище.

Що стосується викидів в атмосферу, то головними джерелами забруднення повітря в містах є промислові виробництва, підприємства теплопостачання (ТЕЦ), різні опалювальні системи, автотранспорт. Практично у всіх містах серед основних забруднювачів обов'язково присутні: о2 - кисень і Ж)х - продукти згоряння вугілля і нафти; СНХ вихлопні гази двигунів внутрішнього згоряння; пил, що включає токсичні металеві частки, тощо).

Специфічним видом відходів є втрати енергії та шум Енергетичне "забруднення'' в містах відбувається у формі теплових випромінювань (температура повітря в містах на 1-2 0 вище, ніж у передмісті) та електромагнітної радіації, основними джерелами яких у містах є радіо і телевізійні станції, радіолокатори, високовольтні лінії електропередач. Шум від автомашин, потягів, літаків, трансформаторів тощо є специфічним видом акустичного забруднення. Наприклад, шум від вуличного транспортного руху на магістралях великого міста становить приблизно 110 дБ; при рівні шуму у 85 дБ настає погіршення слуху.

Найбільш трансформованими і такими, що потребують основної уваги при охороні природи в містах, є, звичайно, повітря, вода та ґрунти (табл. 3). Це пов'язано з тим, що вони найбільше визначають умови життєдіяльності та здоров'я людини.

Таблиця 3. Зміни основних елементів природного середовища в місті

Отже, якщо розглядати місто як урбогеотехсистему, то його можна розуміти як просторово

обмежену природно-техногенну систему, складний комплекс взаємозалежних обміном речовини та енергії автономних живих організмів, абіотичних елементів (природних і техногенних), які створюють міське середовище життя людини, що відповідає людським потребам, - біологічним, психологічним, етнічним, трудовим, економічним, соціальним. Концепція ландшафтно-архітектурних систем і класифікація їхніх структурних одиниць дозволяє реалізовувати ландшафтознавчий метод у дослідженні території будь-якого населеного пункту.

Міста, як відомо, є багатофункціональними системами. Від сполучення основних функцій міста (житло, робота, освіта, відпочинок, комунікації) залежить загальний обсяг матеріальних потоків речовин, які тісно взаємодіють між собою. Саме відповідно до цих функцій на території міст виділяються певні функціональні зони. При розв'язанні природоохоронних проблем у містах необхідно пам'ятати, що найбільш трансформованими і тому таких, що потребують основної уваги, є, звичайно, повітря, вода та ґрунти. Ці компоненти природного середовища в найбільшому ступені визначають умови для життя, праці, відпочинку та здоров'я людини.

5.3.5. Шляхи врахування геоекологічних принципів при проектуванні, будівництві і функціонуванні міських геотехсистем

Можливі шляхи раціональної структурної організації та охорони природного середовища у складних міських ПТГС базуються на врахуванні таких геоекологічних принціпів проектування.

1. Проектування міста як просторово-часової природно-технічної системи потребує попереднього створення складної моделі, яка включає обов'язковим елементом природні комплекси не тільки як умови надійного функціонування технічних споруд (як казали раніше, "будувати на віки"), але й як умови середовища життя населення. Сучасні міста, які займають території в декілька сотень квадратних кілометрів, розташовуються не в одиничних, а в декількох природних комплексах, пов'язаних між собою природними "горизонтальними" потоками.

Найтісніші зв'язки в місті існують між технічними об'єктами і компонентами природи, атмосферою, водою, ґрунтами. Саме ці зв'язки становлять основу всіх наступних "ланцюгових реакцій" - змін навколишнього середовища в місті та на його околицях. Тому при проектуванні міста як системи дуже важливо заздалегідь продумати шляхи від початку джерела впливу і до кінця переміщення і перетворення речовин та енергії. Прикладом може бути наявність геохімічних бар'єрів, у яких накопичуються різні речовини на шляху техногенних потоків забруднювачів на території міста, що є небезпечним джерелом їхнього можливого накопичення до концентрацій, здатних завдавати значних збитків господарству та здоров'ю населення. Технічні споруди в місті, які проникають глибоко під землю, самі перетворюються на певні перешкоди для переміщення речовини і тим самим створюють штучні геохімічні бар'єри.

Просторово-часову структуру міста формує транспортна інфраструктура, значення якої постійно зростає. Це пов'язано з тим, що для мешканця великого міста вирішальним фактором активності стає вже не відстань сама по собі, а той час, який необхідно витратити на її подолання. Планувальна структура міста має бути відкритою та гнучкою, тому врахування часової складової при проектуванні міської ГТС реалізується в планах міст такими шляхами:

- диференціація елементів просторово-планувальної структури за термінами морального зносу;

- концентрація у межах найменшої транспортної доступності та найбільшої ємності міського природного середовища елементів планувальної структури, у яких найбільш інтенсивно відбуваються процеси життєдіяльності міського населення;

- структурування міського середовища в часі ("ритм" у функціях та архітектурі).

2. Принцип повсюдності природоохоронних заходів базується на уявленнях про тісні горизонтальні зв'язки між функціональними зонами міста, де збереження природи в окремих зонах неможливе без організації природоохоронної діяльності в кожній із них. Тому важливим сучасним положенням природоохоронної концепції в містах є перехід від ідей територіального поділу та ізоляції охоронних ділянок від перетворених територій (теорії "поляризованого ландшафту", компенсаційних зон тощо) до формування міської ПТГС з максимальним природоохоронним контролем сильно впливових господарських підсистем та охороною найменш стійких елементів міського природного середовища.

Інший аспект реалізації принципу повсюдності передбачає більш-менш рівномірний розподіл зусиль з охорони навколишнього середовища в містах з порушеними природними умовами. Як правило, основні природоохоронні заходи концентруються у великих містах, які мають достатню матеріальну базу. На фоні поліпшення стану середовища в цих містах є ціла низка поселень нижчого порядку, у яких існують гострі проблеми забруднення природи і які неможливо розв'язати власними силами. Тобто потребується рівномірний перерозподіл коштів між містами, урахування можливостей організації природоохоронної діяльності на регіональному рівні.

Реалізацію повсюдної охорони навколишнього середовища міських поселень пропонується здійснювати в таких основних напрямах:

- Узгодження народногосподарського планування та містобудівного проектування для створення найбільш сприятливих умов формування здорового середовища в містах.