Розділ 5. Банківська система Франції

- визначення дивідендів, які відраховуються державі тощо.

Управляючий Банку Франції має і ряд повноважень, які надаються йому Генеральною радою - він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір відсоткових ставок. Від імені Генеральної ради управляючий щорічно подає Президенту Франції звіт про діяльність банку. Рішення ради, які приймаються більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не менше 7 її членів.

Специфічним для Генеральної ради є те, що на її рішення впливає фінансовий інспектор, який призначається міністром економиш і фінансів та представляє у Банку Франції уряд країни. Фінансовий інспектор може брати участь у засіданнях Державної ради і має право оскаржити ЇЇ рішення або наполягати на повторному слуханні певних питань.

На засіданнях Генеральної ради присутні також 2 аудитори, які призначаються радою для проведення перевірки фінансових звітів Банку Франції.

Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережею філій (212), які розташовані по всій території країни. Кожну філію очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожній філії є консультативний орган - рада, кількість радників у якій (з числа відомих підприємців) становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів філії. Призначення радників строком на 3 роки здійснюється Генеральною радою з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору філії інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

До функцій філії входить: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад щодо операцій з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації про діяльність кредитних установ: оцінка банківських ризиків; консультування підприємств із питань фінансового аналізу та експертизи; збір і аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою кон'юнктурних досліджень у різних галузях економіки.

Банк Франції виконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках, він виконує більш специфічні економічні функції. Так, він має функції, які не виконують центральні банки інших країн, що не входять до складу Європейського валютного союзу.

Цей банк веде рахунки приватних осіб - поточні та з цінними паперами. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватною кредитною установою. Вказана діяльність банку обмежена Статутом 1993 року, який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунків приватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам.

Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно під заставу цінних паперів, надає деякі інші види послуг приватним особам. Цей банк на відміну від інших центральних банків до 1945 року не брав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів у Банку Франції було введено після Другої світової війни. Саме тоді вплив Банку на комерційні банки значно посилився.

З 1991 року органами законодавчої влади на Банк Франції покладено обов'язок вести справи комісій із заборгованості у великих розмірах приватних осіб. До функцій філій банку входить укладання переліку боргів та доходів осіб, що мають заборгованість у великих розмірах. За цими справами філії ведуть спеціальну картотеку неповернених кредитів, що надані приватним особам.

Взаємовідносини Банку Франції з усіма гілками влади - Президентом, парламентом та урядом - будуються на принципах співпраці та чіткого розмежування повноважень і відповідальності. Це досягається таким чином:

• призначення голови банку на два терміни по чотири роки;

• призначення складу ради банку;

• затвердження величини статутного капіталу;

• доповідь голови про діяльність банку;

• надання інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Рада Банку Франції розробляє основні засади грошово-кредитної політики і контролює її здійснення радою директорів банку.

Основний вплив на монетарну сферу, ціни та економічне зростання Банк Франції здійснює через відсоткову політику, підтримуючи певний рівень відсоткових ставок (як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку).

Банк Франції встановлює відсоткові ставки за своїми операціями з кредитування комерційних банків. За попередніми заявками комерційних банків здійснюються кредитні аукціони (з урахуванням запропонованого кожним із учасників аукціону рівня відсоткових ставок). Банк Франції аналізує стан грошово-кредитного ринку та одержані кредити і встановлює ставку, за якою надає кредити фінансово-кредитним інститутам. Кредити банкам можуть надаватись і без попередніх заявок, але термін їх повернення становитиме від одного до десяти днів, а відсоткова ставка на 50 або 75 % перевищуватиме аукціонну. Якщо необхідно додатково вплинути на рівновагу між попитом та пропозицією кредитних ресурсів, Банк Франції виступає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кредитні ресурси для підтримання стабільності грошово-кредитного ринку. Ставки за цими операціями Банку Франції наближаються до ринкових ставок за міжбанківськими кредитами.

Зміна рівня відсоткової ставки викликає відповідну зміну попиту і пропозиції, насамперед, на грошовому та валютному ринку, що позначається на господарській активності суб'єктів ринкових відносин, зменшення рівня відсоткової ставки стимулює попит на кредити, збільшує ділову активність, прискорює економічне зростання, і навпаки, підвищення рівня облікової ставки зменшує попит на кредити, стримуючи ділову активність та економічний розвиток.