Розділ 5. Банківська система Франції

Кредитні муніципальні каси - державні установи комунального характеру, які підпорядковані одночасно місцевим префектурам, а також міністерству фінансів. Свій сучасний статус вони отримали згідно із законом 1992 p., відповідно до якого каси мають право надавати банківські операції приватним особам, а також деякі операції юридичним особам. Діяльність кас координує Рада орієнтації та нагляду за касами.

Отже, у Франції ефективно функціонує дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк Франції, який став відносно незалежним з часу вступу Франції до Європейського валютного союзу, та другий - комерційні банки, які є універсальними та спеціалізованими. Також можна виокремити ще один - наднаціональний рівень - Європейський центральний банк, який став надрівнем кожної банківської системи, країна якої є членом системи Європейських центральних банків.

5.2. Центральний банк Франції

Банк Франції (Банк де Франс)1 було засновано у 1800 році за рішенням Наполеона Бонапарта У1803 p. він отримав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. - в усій Франції, ставши єдиним емісійним банком.

Спочатку Банком Франції управляла регентська рада, до складу якої входило 15 регентів (директорів), що обиралися загальними зборами з числа найбільших акціонерів. За законом 1936р. регентська рада була замінена Генеральною радою в складі 20 директорів, з яких два обиралися акціонерами, а інші призначалися урядом і повинні були представляти як державні органи (міністерство фінансів), так і об'єднання промисловців, професійні союзи й інші організації.

Після Другої світової війни, згідно із законом від 2 грудня 1945р., Банк Франції був націоналізований, причому його колишні власники одержали велику компенсацію: акції, оцінені за високим курсом, були виміняні на 3 % державні облігації (згадаємо схожу схему націоналізації Банку Англії). Управляючий банком і два його заступники призначаються радою міністрів. Генеральна рада банку складається з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначаються міністром фінансів; 4 директорських посади займають генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів.

До 1945 р. діяльність Банку Франції характеризувалася певними особливостями. По-перше, як центральний банк країни він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи безпосередньо торговельно-промислову клієнтуру. Це пояснюється тим, що на відміну від центральних банків інших країн він має розгалужену мережу відділень (понад 250). По-друге, Банк Франції здійснював емісію банкнот, безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції, а не через комерційні банки. Тому комерційні банки рідко зверталися за позиками до Банку Франції. По-третє, його втручання у регулювання кредитних операцій було менш активним порівняно з центральними банками інших країн. Як знаряддя кредитного регулювання він використовував здебільшого обліковий відсоток.

Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку. Законом 1967 року запроваджено практику обов'язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. Норми резервів встановлюються окремо щодо строкових вкладів і вкладів на поточні рахунки. З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами. У своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановами Міністерства фінансів і Національної кредитної ради - спеціального державного органа для регулювання кредиту в країні.

Як єдиний емісійний банк країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому з 1939 р. його емісія не обмежена будь-якими заздалегідь установленими критеріями та обмеженнями. Банк Франції є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Він виконує також функцію банку держави. Пряме кредитування банком держави здійснюється у розмірах, обумовлених домовленістю між керуючим банку та міністром економіки і фінансів. Банк Франції також купує державні цінні папери і надає під них позички. Вільні кошти казначейства знаходяться на його поточному рахунку в цьому банку. Важливою стороною діяльності банку е здійснення валютного контролю і регулювання кредиту шляхом маневрування відсотковими ставками та нормами обов'язкових резервів.

Сучасній функціональній структурі Банку Франції притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки. Управляючий, який має широкі повноваження і права, здійснює управління Банком Франції, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Він має право назначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора філіалу банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а назначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.

Функції заступників управляючого банком чітко розмежовані - один з них відповідає за питання грошової політики, інший - за адміністративні питання.

Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики, яка створена в 1993році згідно із Законом "Про Статут банку Франції". Рада з питань грошової політики розробляє напрями грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій; встановлює параметри політики обов'язкових резервів.

До складу Ради з питань грошової політики входять управляючий Банком Франції (управляючий ради), 2 його заступники і 6 висококваліфікованих спеціалістів у галузі грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються радою міністрів країни, їх кандидатури представляють керівники палат парламенту і голова Економічної і соціальної ради. Строк повноважень кожного члена даної ради (крім управляючого і його заступників) визначається жеребкуванням: для двох представників встановлюється строк у 3 роки, для двох інших - 6 років і для двох останніх - 9 років. Члени ради не можуть бути призначені на другий строк, за виключенням лише представників, які здійснюють свої повноваження протягом трьох років.

Рада з питань грошової політики скликається за ініціативою його голови (керівника Банку Франції) один раз на місяць. Рішення ради мають силу закону при наявності не менше 2/3 голосів його членів. При відсутності кворуму Раду з питань грошової політики скликають повторно і тоді рішення може бути прийнято простою більшістю голосів. При рівному числі голосів "за" і "проти" вирішальним є голос голови.

У засіданнях ради мають право брати участь Прем'єр-міністр та міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони можуть запропонувати на обговорення ради будь-який проект рішення. У Генеральну раду, крім членів Ради з питань грошової політики, входять представник Державного казначейства (який призначається радою міністрів Франції) і представник від службовців Банку Франції, які обираються строком на 6 років.

Головою Генеральної ради є управляючий Банку Франції, який визначає порядок денний засідання ради. У компетенцію Генеральної ради входять такі функціональні обов'язки:

- розгляд загальних питань управління банком, зокрема, кадрової політики і штатного розкладу;

- прийняття бюджету банку і змін до нього;

- складання і затвердження балансового звіту;

- розробка проекту розподілу прибутку;