Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

Коли ми виходили в море, зійшов місяць, і ми побачила китайців, що по шию у воді йшли до берега, і світлу смугу піщаного пляжу, і кущі за нею.

Ми проминули рифи, я знов озирнувся й побачив пляж і гори, що поволі виростали над ним; потім я взяв курс на Кі-Уест.

— Ну, тепер можеш іти спати, — сказав я Едді.— Але ні, стривай, спочатку зійди в каюту й відчини ілюмінатори, щоб вивітрився сморід. І принеси мені йоду.

— Що сталося? — спитав він, коли приніс йод.

— Порізав палець.

— То, може, дай мені штурвал?

— Іди лягай, — сказав я. — Я тебе розбуджу.

Він умостився на койці, вбудованій в перегородку кокпіта, над бензиновим баком, і за хвилину заснув.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Притримуючи штурвал коліном, я розстебнув сорочку й подивився на те місце, куди мене вкусив містер Сінг. Укус був нічогенький, і я припік його йодом, а потім сидів за штурвалом і міркував, чи укус китайця не заразний, і прислухався до мірного стугону двигуна й шуму води за кормою, і кінець кінцем вирішив: та ні, якого біса, в такої цяці, як той містер Сінг, укус не може бути заразний — він, певно, драїв зуби двічі-тричі на день. А нехай йому, тому містерові Сінгу. Бізнесмен з нього був, звісно, кепський. А може, й непоганий.

^іоже, він просто перейнявся до мене довірою. їй-богу, я так її не розкусив, що він за один.

Отож тепер усе вже було просто, коли не зважати на Едді. Цей п'яниця, як нап'ється, неодмінно розпустить язика. Я сидів за штурвалом, дивився на Едді і думав: хай йому біс, якщо він ‘помре, гірше йому не буде, а я матиму спокій. Побачивши його на човні, я сказав собі, що доведеться його порішити, та потім, коли все так добре владналося, в мене не піднялася рука. Тепер же, коли я дивився на нього, розпластаного на койці, ті думки знову лізли мені в голову. Але я сказав собі, не псуй діла, не роби того, в чому ти потім каятимешся. Та тут-таки згадав, що він навіть не заявлений у списку екіпажу і що мені доведеться сплатити за нього штраф, і мене знову посіли сумніви.

Так чи так, часу на роздуми вистачало, і я йшов своїм курдом, попиваючи з пляшки, що її приніс Едді. Лишалося в ній небагато, тож допивши її, я відкоркував останню зі свого властного припасу, і, скажу вам, приємно було сидіти за штурвалом,!і ніч для переходу випала добра. Зрештою все вийшло добре, хоч я і не раз був ладен поставити на всьому хрест.

На світанку Едді прокинувся. Він сказав, що почуває себе зовсім кепсько.

— Ану, потримай штурвал, — сказав я йому. — Я хочу глянути, що там і як.

Я перейшов на корму й вихлюпнув на неї відро води. Але вона і так була чистісінька. Я ще раз пройшовся скреблом по борту. Розрядив рушниці й сховав у каюті. Але револьвера з пояса не зняв. У каюті повітря було чисте й свіже, ніякого запаху. Тільки трохи замочило койку крізь правий ілюмінатор, тож я задраїв ілюмінатори. Тепер жоден митник на світі не вчув би тут китайського духу.

Під оправленим у рамку судовим свідоцтвом висіла сітка, до якої я, повернувшись на човен, сунув одержані від агента папери. Я вийняв їх і переглянув. Потім вийшов у кокпіт.

— Слухай, — сказав я. — Як ти опинився в списку екіпажу?

— А я перестрів агента, коли він ішов до консульства, і сказав йому, що теж їду.

— П'яниць бог береже, — сказав я йому, зняв з пояса револьвер і сховав у каюті. Потій зготував у каюті каву, а тоді під-.нявся й узявся за штурвал.