Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Притиш хід, — сказав я Едді.

— А як спливе? — сказав Едді.

— Там, де я його скинув, глибина сажнів сімсот, — сказав я. — І пішов він на самісіньке дно, а це, брате, неблизька путь. Він спливе аж тоді, коли його розіпруть гази, але на той час його віднесе течія й поклюють рибки. Нехай містер Сінг тебе не обходить.

— Що він тобі зробив? — спитав мене Едді.

— Нічого, — сказав я. — Мені ще зроду не траплялося такого поступливого клієнта. Я весь час боявся якоїсь каверзи.

— За віщо ти вбив його?

— Щоб не довелося вбивати дванадцятьох інших китайців, — відповів я.

— Гаррі,— сказав він, — дай мені випити, бо зараз на мене нападуть дрижаки, я вже відчуваю. Мене аж замлоїло, коли я побачив, як у нього голова метляється.

Я дав йому випити.

— Аз тими китайцями як? — спитав Едді.

— Треба спекатись їх якнайшвидше, — відповів я. — Поки вони не засмерділи мені каюту.

— Де ж ти збираєшся їх висадити?

— Десь отут, на довгому пляжі.

— Завертати до берега?

— Завертай, — сказав я. — Тільки на малих обертах.

Ми пройшли на малих обертах над рифами, і я побачив світлу смугу піщаного пляжу. Над рифами там досить глибоко, а зразу за ними починається піщане дно, яке положисто піднімається до берега.

— Іди на ніс, будеш казати глибину.

Він почав міряти глибину жердиною, щоразу показуючи рукою, що можна йти вперед. Потім повернувся й зробив знак зупинитись. Я дав задній хід.

— Близько п'яти футів.

— Треба заякоритися, — сказав я. — Коли щось піде не так і не встигнемо знятись — будемо рубати канат.