Розділ «ВАЙОМИНЗЬКЕ ВИНО»

Було пополудні, і у Вайомінгу пекло сонце; гори височіли ген оддалік, і видно було сніг на їхніх вершинах, але вони не давали затінку, і в долині жовтіли хліба, на дорозі стояла курява, збита колесами машин, і дерев'яні будиночки край міста смажились на гарячому осонні. Над задньою верандою будинку Фонтенів нависало гілля тінястого дерева, і я сидів там біля столика, і мадам Фонтен принесла з погреба холодного пива. Одна машина звернула з шосе на бічну дорогу й спинилася перед будинком. З машини вилізли двоє чоловіків і зайшли у хвіртку. Я сховав пляшки під стіл. Мадам Фонтен підвелася.

— А де Сем? — спитав один з чоловіків крізь сітчасті двері.

— Його нема. Він на роботі, в копальні.

— Пиво є?

— Ні. Пива вже нема. Ото остання пляшка. Все скінчилося.

— А він що п'є?

— То остання пляшка. Більше нема.

— Та ну ж бо, дайте нам пива. Ви ж мене знаєте.

— Нема пива. То остання пляшка. Скінчилося.

— Ходім, поїдемо десь далі, де можна купити ще й кращого пива, — мовив другий, і вони пішли до машини. Один з них злегка похитувався. Машина рвонулася з місця, круто повернула й поїхала геть.

— Поставте пиво на стіл, — сказала мадам Фонтен. — Чого це ви, боже мій, все гаразд. Що таке сталося? Не треба ховатись.

— Я не знав, що то за люди.

— Та п'яні,— сказала вона. — Оце й погано. Десь потім поїдуть, а скажуть, що купували тут. А може, й самі не пам'ятатимуть. — Вона говорила по-французькому, але тільки почасти, бо в її мові було багато англійських слів і суто англійських зворотів.

— А де Фонтен?

— Il fait de la vendange. Боже мій, il est схибнутий pour le vin [23]

— A ви любите пиво?

— Oui, j'aime la bière [24], a Фонтен, il est просто-таки схибнутий pour le vin.

МадаМ Фонтен була огрядна літня жінка з приємним рум'яним обличчям і сивим волоссям. Вона відзначалася великою охайністю, і в домі у неї все аж блищало. Родом вона була з Ланса.

— Де ви обідали?