Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Коли стернуєш, головне — впевненість, — сказав він негрові.

— Я був упевнений, — сказав негр. — Та після того, що в нас вийшло, я став невпевнений.

— Як твоя нога?

— Весь час болить.

— То нічого, — сказав той, що стернував. — Як буде чиста й перев'язана — сама загоїться.

Він вів тепер човен на захід, на Вуман-Кі, щоб перебути день у мангрових заростях, де їх ніхто не помітить і де в них призначено зустріч.

— Загоїться, от побачиш, — сказав він негрові.

— Не знаю, — сказав негр. — Дуже вже болить.

— Коли заякоримось, я її тобі перев'яжу як слід. В тебе рана не страшна. Не тривожся.

— Я поранений, — сказав негр. — Я ще ніколи не був поранений. Для мене будь-яка рана страшна.

— Ти просто злякався.

— Ні. Я поранений. І болить — жах. Мене цілу ніч трусило.

Негр ще трохи побубонів, а тоді зняв-таки пов'язку й подирався на рану.

— Та не чіпай ти, — сказав той, що стернував. Негр лежав на Настилі кокпіта, заваленому схожими на окости мішками, в яких були бутлі зі спиртним. Він розсунув мішки, зробивши собі місце ріж ними. Щоразу, як він ворушився, розбите скло в мішках Ірускотіло і з кокпіта розходився запах спиртного. Спиртним було залите геть усе. Той, що стернував, тримав тепер курс прямо на Вуман-Кі. Попереду він уже виразно бачив острів.

— Болить, — сказав негр. — І дедалі дужче.

— Мені тебе шкода, Веслі,— сказав той, що стернував. — Але я не можу відійти від штурвала.

— Ти ставишся до людини гірше, ніж до собаки, — сказав негр, рй уже молов казна-що. Але тому, що стернував, усе ще було |окода його.

— Прибудемо на місце, зроблю тобі все, що треба, Веслі,— Сказав він. — А зараз полеж тихо.

— Чоловік страждає, а тобі начхати, — сказав негр. — Та чи ти людина після цього?

— Я все зроблю, Веслі. Ти тільки полеж тихо.