Розділ «18»

— З тобою все гаразд? — запитала я, наздогнавши його.

По суті, нареченим мав бути Вілл.

Він декілька разів кліпнув.

— Чудово, — відказав він і, немов затримавши на мить повітря, видихнув його. Тоді глянув на мене. — Ходімо візьмемо щось випити.

Великий намет стояв у саду, оточеному стіною з кованою брамою, яку умаювали гірлянди з блідо-рожевих квітів. Бар, розміщений у дальньому кінці, повнився людьми, тому я запропонувала Віллові зачекати мене зовні, поки піду й принесу випити. Я кружляла поміж столів, накритих білими лляними скатертинами, на яких було стільки столових приборів і скляного посуду, скільки я зроду-віку не бачила. Стільці мали позолочені спинки, такі, які можна бачити на показах мод, а білі ліхтарики висіли над кожною вазою з фрезіями та ліліями. Повітря настільки виповнював запах квітів, що мені важко було дихати.

— «Піммз»[25]? — запитав бармен, коли я дісталася до місця.

— М-м… — Я озирнулася й побачила, що це був єдиний наявний напій. — О, добре. Два, будь ласка.

Він усміхнувсь до мене.

— Певно, інші напої з’являться пізніше. Міс Девар хотіла, щоб усі гості розпочали з «Піммз». — Бармен по-змовницькому глянув на мене. Злегка зведена брова виказувала його думку про це.

Я пильно глянула на рожевий трунок з лимонадом. Мій тато казав, що найп’янішими завжди були найбагатші люди, тож я була здивована, що вони навіть не починають весілля з алкоголю.

— Мабуть, так має бути, — мовила я і взяла в нього склянки.

Коли я знайшла Вілла, з ним розмовляв якийсь чоловік. Молодий, в окулярах, він трохи схилився, поклавши одну руку на візок Вілла. Сонце вже підбилося високо, й мені треба було мружитися, щоб їх побачити. Я збагнула сенс усіх тих крислатих капелюхів.

— Так до біса приємно знов побачити тебе, Вілле, — казав чоловік. — Офіс без тебе не той. Не сказав би, що аж дуже… але не той. Просто не той.

Він був схожий на молодого бухгалтера — той тип чоловіка, якому насправді зручно лише в костюмі.

— Дуже ґречно з твого боку.

— Це було якось так дивно. Наче ти впав зі скелі. Сьогодні ти на місці, порядкуєш усім, а назавтра нам зоставалось лише в’являти…

Він глянув угору, помітивши, що я стою біля них.

— О, — сказав молодик, і я відчула, як його очі зупинилися на моїх грудях. — Здорові!

— Луїзо Кларк, познайомтеся з Фредді Дервентом.

Я поставила Віллову склянку на підставку й потисла чоловікові руку.