Розділ «15»

Коли голка вперше вп’ялася в мою шкіру, я задумливо закусила губу, сповнена рішучості не дозволити Віллові чути мій вереск. Я думала про те, що він робив за дверима, намагаючись підслухати його розмову, гадаючи, що саме він собі наб’є. Коли Вілл нарешті з’явився, а моє власне тату було закінчено, він нічого мені не показав. Я припускала, що це може бути пов’язано з Алісією.

— Ти погано впливаєш, Вілле Трейнор, — сказала я, відчиняючи дверцята машини та опускаючи пандус. Я не могла перестати всміхатися.

— Покажи мені.

Я глянула вниз на вулицю, потім повернулася й відгорнула пов’язку зі стегна.

— Чудово. Мені до вподоби твоя маленька бджілка. Справді.

— Тепер я все життя перед батьками носитиму брюки з високою талією. — Я допомогла Віллові виїхати на пандус і підняла його. — Май на оці, якщо твоя мама почує, що ти теж…

— Я скажу, що дівчина зі спального кварталу піддурила мене.

— Добре. А тепер, Трейноре, покажи мені своє тату.

Він дивився на мене впевнено, з легкою усмішкою.

— Тобі треба буде зробити мені перев’язку, коли повернемося додому.

— Так. Бо ж я ніколи такого не робила. Давай. Я не поїду, поки не покажеш.

— Підніми сорочку. Праворуч. Від тебе праворуч.

Я перехилилася через переднє сидіння й потягнула його за сорочку, відгортаючи шматок марлі. На блідій шкірі був темний прямокутник, такий маленький, що мені треба було подивитися двічі, поки я зрозуміла, що там написано.

Вжити до: 19 березня 2007 року

Я витріщилась на нього. Я майже розсміялася, а мої очі наповнилися слізьми.

— Це…

— Дата моєї аварії. Так. — Він закотив сорочку. — Ой, заради Бога, не плач, Кларк. Це мало б бути смішно.

— Це смішно. Чорний гумор.

— Натанові сподобається. Ой, та не дивись ти на мене так. Таке враження, що я скалічив своє ідеальне тіло.

Я потягнула Віллову сорочку та ввімкнула запалювання. Я не знала, що сказати. Бо не знала, що це означає. Це він намагається змиритися чи ще один спосіб висловити своє презирство до власного тіла.