Розділ «Аджихад»

— А що ж тепер? — зніяковів юнак.

— А тепер, — зітхнув Аджихад, — я хочу, щоб ти мені все розповів. І про те, як знайшов яйце Сапфіри, і про інші пригоди. Дещо я вже знаю з Бромових листів, а дещо мені розповіли близнюки. Та мені цікаво, що скажеш ти, особливо про смерть Брома.

Спочатку Ерагон не хотів ділитися спогадами з незнайомцем, нехай навіть він і був ватажком славнозвісних варденів. Але Сапфіра попросила його не сперечатись, тож юнак нарешті погодився. Його розповідь тривала досить довго, він часто зупинявся й думав, як краще розповісти про ті чи інші події. Ерагон розповів і про Тейрм, хоча й приховав пророцтво Анжели, і про те, як Бром знайшов разаків. Про Джилід і сутичку зі Смерком, що найбільше вразило Аджихада. Коли юнак завершив. ватажок устав і почав походжати кімнатою.

— Смерть Брома — це жахлива втрата, — нарешті сказав він. — Бром був моїм близьким другом і могутнім союзником варденів. Він багато разів рятував нас від загибелі… І навіть тепер, коли його нема, він сприятиме успіхові нашої боротьби. Адже він послав нам тебе.

— Але чим я можу допомогти? — спитав юнак.

— Я поясню, — зупинив його Аджихад, — тільки трохи пізніше, бо зараз у нас є важливіші справи. Ти кажеш, що ургали уклали союз із імперією… Це дуже кепсько, бо, якщо Галбаторікс збирається йти війною проти варденів, нам не вистояти. Я здригаюсь від однієї лише думки про те, що він пообіцяв цим потворам у винагороду. А ще той Смерк… Ти можеш його змалювати?

— Високий, худий, із червоними очима й таким самим червоним волоссям, — сказав Ерагон. — Вбраний у чорне.

— А який у нього меч? — напружився володар. — Ти бачив його меч? Він має довгу подряпину на лезі?

— Так, — здивувався хлопець. — Звідки ви про неї знаєте?

— Бо це моя мітка, — зловтішно посміхнувся Аджихад. — Я зробив її, намагаючись вирізати тому недолюдкові серце. Це був один із наших найбільших ворогів. Кажеш, він загинув? Як це сталося?

— Мертаг двічі поцілив у нього з лука, — сказав Ерагон. — Одна стріла влучила йому в плече, а друга — прямісінько поміж очі.

— Я так і знав! — у розпачі сказав ватажок. — Ви його не вбили, хлопці. Смерка можна знищити тільки тоді, коли влучиш йому в серце. А зараз він просто розчинився й з’явиться деінде, іще могутнішим, ніж раніше.

Засмучений Аджихад трохи помовчав і провадив далі:

— До речі, Ерагоне, ти не менша загадка, ніж той недолюдок. Усім добре відомо, чого хочуть вардени: знищити імперію й розбити ургалів. А ось чого хочеш ти, не знає ніхто. І це має неабияк непокоїти Галбаторікса.

— А варденів? — тихо спитав юнак.

— Гадаю, що ні, — обережно відповів Аджихад. — Більше того, маю надію, що ти виправдаєш наші сподівання. Справа в тому, що між нами існує певний кордон: маю на увазі, між гномами й людьми… Відтоді, як ти з’явився у Фартхен Дурі, багато хто поклав око на твою силу.

— І ви також? — поцікавився Ерагон.

— Може, й так, — усміхнувся ватажок. — Але ти маєш знати й дещо інше. Наприклад, історію Сапфіриного яйця. Бром розповів тобі, що сталося, коли він приніс його до нас?

— Ні, — відповів хлопець, глянувши на дракона. Той підморгнув йому.

— Коли Бром з’явився тут із драконячим яйцем, — почав Аджихад, — усі були дуже занепокоєні, бо гадали, що драконів давно не існує. Зрозуміло, вардени, гноми й ельфи хотіли мати такого могутнього спільника. Особливо гноми, бо з їхнього племені ніхто ніколи не був вершником. З другого боку, ельфи остерігалися влади людей, прагнучи переманити дракона до себе. Одним словом, була дуже складна ситуація… І тоді Бром запропонував компромісне рішення: нехай яйце буде то в одних, то в інших, і в кого з племен вилупиться дракон, тому він і належатиме.