Розділ «Знайомство з Тейрмом»

— Та він же, паночку, приїхав до свого давнього друзяки, — несподівано забелькотів Ерагон, — ну, а я ж із ним, виходить, разом, аби старий не заблукав. Літа ж його, бачте, уже не ті, та й голову дорогою напекло, ще переплутає все здуру.

Бром, підтакуючи, закивав.

— Гаразд, проходьте, — махнув рукою вояк, забираючи спис. — Але дивіться, щоб тихо поводились.

— Добре-добре, паночку, — знову забелькотів Ерагон, пришпорюючи коня.

Коли вони від’їхали, Бром випрямився в сідлі й сердито буркнув:

— Кажеш, голову старому напекло?

— Треба ж було якось підіграти, — озвався Ерагон.

Бром пирснув і відвернувся.

Будинки в місті видавалися похмурими й непривітними. Маленькі глибокі віконця майже не пропускали сонячного проміння. Вузькі двері ховалися в нішах. Дахи були пласкі й майже скрізь вкриті непривабною дранкою. Ерагон помітив, що споруди над міським муром були здебільшого одноповерхові, але ближче до центру ставали вищими. Проте, порівняно з укріпленою цитаделлю, усі вони виглядали наче іграшкові.

— Здається, це місто добре підготовлене до війни, — мовив юнак.

— У всі часи на Тейрм постіймо нападали пірати, ургали та інші вороги, — кивнув Бром. — Адже це великий торговельний центр. Тож місто, де повно скарбів, завжди було ласим шматком. Тутешні люди постійно захищають свій край від численних нападників. А допомагають їм воїни, яких надсилає Галбаторікс.

— А чому деякі будинки такі високі? — спитав Ерагон.

— Поглянь на цитадель, — махнув рукою Бром. — З неї видно все місто. Якби ворог прорвався крізь мур, на дахах поставили б лучників. Оскільки будинки вздовж муру нижчі, то стрільці на дальніх будинках не влучатимуть у своїх товаришів. Окрім того, якби вороги захопили передні будівлі, знищити їх було б значно легше.

— Ніколи не бачив такого планування, — здивувався юнак.

— Утім, до нього вдалися лише після того, як місто було спалено вщент під час одного з піратських нападів, — зауважив Бром.

Мандрівники крокували вулицею під допитливими поглядами мешканців.

«Порівняно з тим, як нас зустріли в Дареті, це просто королівський прийом, — гадав Ерагон. — Можливо, ургали ще не дісталися Тейрма». Проте він змінив свою думку, коли повз них, зачепивши юнака плечем, пропхався величезний чолов’яга з мечем на поясі. Тут були й інші, менш помітні ознаки лихих часів. На вулицях не гралися діти, а люди довкола виглядали якимись похнюпленими. Більшість будинків стояли покинуті, а подвір’я позаростали височезними бур’янами.

— Здається, нещодавно тут було непереливки, — припустив Ерагон.

— Як і скрізь, — похмуро сказав Бром, — але нам треба знайти Джоуда.

Вони від’їхали на інший бік вулиці й прив’язали коней до стовпа біля таверни «Зелений Каштан»…