Розділ «Магія — це просто»

— І все ж таки я не розумію, як діє магія, — сказав Ерагон. — Як саме її використовують?

— Хіба ж я тобі не пояснив? — здивувався Бром. — Гай-гай. Отже, для того, щоб користуватися магією, треба мати певну силу, яка в людей буває дуже рідко. Треба також уміти керувати цією силою. Коли ти її звільняєш, то мусиш або скористатися нею, або загасити. Зрозуміло? Ідемо далі. Коли ти хочеш використати свою силу, то слід вимовити певне слово чи фразу прадавньою мовою, аби пояснити свій намір. Наприклад, якби вчора ти не сказав «брісінгр», то нічого б не сталося.

— Значить, я обмежений незнанням цієї мови? — розгубився хлопець.

— Саме так, — підтвердив Бром. — А ще не можна казати неправду, коли ти спілкуєшся нею.

— Але ж цього не може бути, — засумнівався Ерагон. — Люди завжди брешуть. І прадавня мова тут нічого не вдіє.

— Фетрблака, ека веонхата нейат хайна оно. Блака сом йет лам, — несподівано сказав Бром, і якась пташина миттю пурхнула з гілки йому на руку. Лагідно щебечучи, вона розглядала мандрівників своїми розумними оченятами.

— Ейта, — помилувавшись нею, мовив старий, і пташка пурхнула собі геть.

— Як ви це зробили? — спитав зачудований Ерагон.

— Я сказав, що не завдам їй жодної шкоди. Можливо, вона й не зрозуміла всього, але значення моїх слів прадавньою мовою було очевидне. Пташка довірилась мені, бо знає, що всі, хто володіє цією мовою, дотримують свого слова.

— Ельфи теж спілкуються цією мовою?

— Так, — підтвердив Бром.

— І ніколи не брешуть?

— Не зовсім, — ухильно відповів старий. — Звісно, вони запевняють, що не говорять неправди, хоча самі просто опанували мистецтво казати одне, маючи на думці зовсім інше. Ніколи не знаєш напевно, що в них на умі. Дуже часто вони говорять тільки половину правди, приховуючи решту. Аби порозумітися з ними, треба мати неабияку клепку в голові.

Трохи поміркувавши, Ерагон знову спитав:

— А що в цій мові означають власні імена? Чи дають вони владу над людьми?

— Ще й яку! — радісно зблиснув очима Бром. — Той, хто спілкується прадавньою мовою, має два ймення. Перше, те, що призначене для щоденного вжитку, не має багато сили. А ось друге — це істинне ім'я, і його знають лише декілька довірених осіб. Були часи, за яких ніхто не приховував свого справжнього ймення, але наша доба не така благородна. Той, хто знає твоє істинне ім’я, має над тобою велику владу. Розкрити це ім’я — означає віддати своє життя в руки іншого. Друге ім’я має кожен, але ніхто про це не здогадується.

— А як дізнатися про нього? — не вгавав хлопець.

— Ельфи визначають його за допомогою інтуїції, — відповів старий. — Та окрім них, цим даром більше ніхто не володіє. Було й так, що вершники вирушали в мандри, аби його знайти. Або шукали ельфа, який міг його підказати, але це траплялося нечасто, бо ті неохоче діляться своїми знаннями.

— Я хотів би знати своє ім’я, — замріяно сказав Ерагон.

— Будь обережний із цим, — спохмурнів Бром. — То небезпечне знання. Дізнатися про те, ким ти є насправді, тобто знати про себе геть усе — це мить одкровення, яка не минає безслідно. Декого така правда довела до божевілля. Більшість намагається її забути. Але істинне ім’я дає не тільки владу над іншими, завдяки йому ти можеш опанувати самого себе. Звісно, якщо ця правда тебе не вб’є.