Розділ «Магія — це просто»

Похнюплений Ерагон зосередився на камінці, намагаючись відчути всередині себе хоч якийсь натяк на нещодавню енергію. Юнак аж спітнів від напруги, але камінець навіть не думав поворухнутися. «Як же це зробити?» — мізкував парубок. Нарешті, Ерагон склав руки на грудях і роздратовано буркнув:

— Це неможливо.

— Неправильно! — вигукнув Бром. — Це я вирішуватиму, що можливо, а що ні. За це треба боротися! Не здавайся відразу. Спробуй іще.

Зосередившись, Ерагон примружив очі й подумки відсторонився від усього світу. Він глибоко вдихнув повітря й почав досліджувати найпотаємніші куточки власної свідомості, намагаючись знайти в собі ту кляту приховану силу. Натомість натрапляв на давні думки та спогади, аж раптом знайшов щось незвичне, схоже на маленький острівець, який ніби належав і водночас не належав йому. Схвильований, юнак подумки торкнувся його, намагаючись зрозуміти, що той приховує. Він відчув опір, наче якийсь бар’єр усередині, але знав, що сила перебуває з іншого боку. Тож юнак спробував подолати цю перешкоду. Вона виявилася досить міцною. Роздратований Ерагон почав таранити бар’єр, щосили б’ючись у нього, аж доки той нарешті не розлетівся на друзки, наче тонке скло, затоплюючи єство лавиною сяючого світла.

— Стенр рейза, — видихнув юнак.

Камінець захитався, здійнявшись у повітря, і завис над долонею, що випромінювала м’яке сяйво. Ерагон намагався втримати його якомога довше, але сила раптом вислизнула й зникла за бар’єром. Камінець м’яко впав на руку, і долоня згасла. Хлопець відчув легку втому, але був щасливий.

— Непогано для першого разу, — сказав на те Бром.

— А що це з моєю рукою? — спитав юнак. — Вона наче маленький ліхтарик.

— Того ніхто не знає, — відповів старий. — Вершники завжди випромінювали силу через ту руку, де в них була гедвей ігназія. Другою рукою це теж можна робити, але не так легко.

Якусь хвилину він дивився на Ерагона, а потім сказав:

— У першому ж селі — якщо воно не буде зруйноване — ми купимо тобі рукавички. Ти гарно приховуєш свою мітку, але не варто ризикувати. Сяйво від неї може привернути увагу ворога.

— А у вас вона також є? — несподівано спитав Ерагон.

— Ні. Її мають тільки вершники, — відповів Бром. — А ще ти мусиш знати, що на магічну силу впливає відстань — так само, як на стрілу чи спис. Якщо ти спробуєш зрушити щось за милю від тебе, це забере в тебе куди більше енергії, ніж якби та річ була ближче. Тому, коли побачиш переслідувачів, зачекай, доки вони наблизяться, і тільки тоді використовуй магію. А тепер до праці! Спробуй знову підняти камінь.

— Знову? — похнюпився юнак, пригадавши, скільки зусиль це коштувало йому першого разу.

— Так! І поквапся.

Вони вправлялися майже цілий день, а коли нарешті закінчили, Ерагон ледь не плакав від утоми. За цей час він зненавидів і камінь, і все, що його стосувалося. Після завершення уроку він замахнувся й хотів був пожбурити його куди подалі, але Бром зупинив парубка:

— Не треба. Залиш його в себе.

Юнак роздратовано блимнув на старого й неохоче запхав камінець до кишені.

— Ми ще не закінчили, — сказав Бром, — тож тобі ще рано розслаблятися.

І старий показав на невеличку рослину, назвавши її «делойс». Так він почав навчати Ерагона прадавній мові, розповідаючи назви речей: від «вьондр» — тонкої прямої палиці, до «Айдайль» — ранкової зірки.