Розділ «Терінсфорд»

— Дякую, — сказав Бром, кинувши тому дрібну монетку.

Величезні двері будівлі були прочинені, а всередині тяглися два довгі ряди стійл. Протилежна стіна була рясно завішана сідлами, упряжжю та іншим причандаллям. У дальньому кутку біля білого жеребця порався чоловік із м’язистими руками. Помахом він попрохав мандрівників підійти ближче.

— Чудова тварина, — похвалив Бром коня, коли вони наблизились.

— Ще б пак. Його звати Сніговій. А мене — Хаберт, — простягнув зашкарублу долоню чоловік, міцно потиснувши руки прибульцям. Потім він ввічливо замовк, чекаючи, поки й ті назвуть свої імена. А коли зрозумів, що вони й не збираються цього робити, спитав:

— То чим можу вам допомогти?

— Нам потрібна пара коней, а також збруя для них, — сказав Бром. — І щоб ті коні були прудкі та витривалі, бо нам ще довго-довго подорожувати.

— У мене не так вже й багато гарних коней, — озвався Хаберт. — А ті, що є, коштують недешево.

Білий жеребець тривожно затупцяв на місці, тож чолов’яга заспокійливо поплескав його по шиї.

— Гроші не мають значення, — сказав Бром. — Ми візьмемо найкращих.

Хаберт кивнув і мовчки прив’язав жеребця. Пройшовшись уздовж стіни, він познімав сідла та упряж. Потім, заглибившись у стайню, вибрав двох коней. Один був гнідий, а другий — чалий. Гнідий нервово смикав вуздечку.

— Цей трохи норовистий, але під твердою рукою він поводиться спокійно, — запевнив Хаберт, передаючи Бромові вуздечку гнідого.

Старий дозволив коню понюхати свою руку, а той дав себе погладити.

— Цього ми беремо, — нарешті сказав Бром, а потім підійшов до чалого. — А ось щодо цього, то я не впевнений.

— Чому ж? У нього прекрасна хода! — заперечив чолов’яга.

— Гм… А скільки ви хочете за отого білого?

Хаберт із ніжністю глянув на скакуна.

— Я не хотів би його продавати, — зізнався він. — Сніговій — це найкращий із коней, яких я виростив. Я сподівався мати від нього неабияку користь для моєї справи.

— Ну а якби ви все-таки наважились, то скільки б він міг коштувати? — спитав Бром.

Ерагон хотів був покласти руку гнідому на спину, так, як це зробив Бром, але кінь позадкував. Юнак подумки заспокоїв коня й відчув, як той застиг від подиву. Контакт не був таким чітким, як тоді, коли він спілкувався із Сапфірою, але юнакові таки пощастило переконати тварину, що він її друг. Кінь ураз заспокоївся, поглядаючи на Ерагона розумними карими очима.

Тим часом Хаберт підраховував на пальцях вартість білого скакуна.