Розділ «XII. Засідка в стодолі»

— Авжеж, авжеж. Добрий день...

Вони стояли далеко від будинку, аби ніхто не почув, про що розмовляють. На цьому місці, де дорога щезала в лісі, і знайшов їх Клем — гладенько поголений, з папкою під рукою.

— О! Клем! Куди це?

— Я написав невелике оповіданнячко, знаєш, про нашу поїздку саньми, як ото Метек не міг знайти дороги. Філософські питання порушив. Тепер іду в лісове управління, там є друкарська машинка, хочу переписати і послати до редакції...

— A-а, ну то щасливої дороги,— буркнув Едек, хоч у глибині душі це неприємно шпигонуло його.

— Зажди, підемо разом! — гукнув Міхал.— Так, правда, щось треба зробити.— Він квапливо попрощався з Едеком.

Якусь мить Залєський дивився їм услід. «Друкарська машинка... Мабуть, тебе більше друкарка цікавить, влюбливий ти простачок»,— бурчав він собі під ніс.

Те, що хлопець узнав про клопоти лісничого, поглинуло його тепер більше, аніж спогади про Віку. Вночі Едек довго думав, і йому здалося, ніби вже знаходить певну розв’язку. Ждав, коли розвидниться, щоб можна було поділитися своїми намірами з Міхалом.

Але ранок приніс інші новини, які дуже змінили плани найближчих днів.

Уже світало, коли всі в домі схопилися, розбуджені лютим гавканням пильного Рекса. Лісничий перший скочив з ліжка і, накинувши кожуха, вибіг на подвір’я. Тоді Рекс зірвався як скажений і, несамовито гавкаючи, зник за стодолою. Пан Гасинець вернувся, взяв двостволку і побіг за собаками, бо й Кульгавий швидко, хоч у нього й не було четвертої ноги, помчав за Рексом, навіть товста Мірця намагалась котитися за всіма.

Гавкання чулося далі, потім голосний свист покликав собак назад. За стодолою хлопці застали сердитого лісничого. Ліхтарик освітлював розритий кагат і сніг, усипаний недоїденими картоплинами.

— Кабани?

— Та кабани, хай їм чорт! Я передчував це, але сьогодні геть усе мені вилетіло з голови, були важливіші справи... Багато пожерли, бісові виродки.

— Тату, а чого ти не стріляв?

— Хотів було полякати їх, бо вцілити не вцілив би — уже тільки тіні мелькали в лісі... Але вони все одно повернуться, не завтра, то через тиждень. Краще зробимо засідку в стодолі, звідти видно, як на долоні.— Він витягнув руку, перевіряючи, куди дме вітер. З лісу тягне, якщо не зміниться, то, може, пощастить, ночі тепер ясні.

— Тату, ми разом засядемо, добре?

— А чого ж, якщо хочете.

— А даси нам рушницю? У тебе ж є друга, та й Павел залишив свою у тебе...

— Міхалові дам, у нього б дозвіл. А вам ні. Правила треба виконувати.

— Але ж це під твоїм наглядом і тільки в стодолі.