Розділ «XII. Засідка в стодолі»

— Я теж думаю, що то, певно, був не двоюрідний брат.

— Ну й що далі, що далі, Клем?

— Ну й нічого. Коли вийшли, я одразу ж попрощався, був страшенно злий. Але Зося шепнула мені, щоб завтра ввечері я був у тій самій кав’ярні на Старому Ринку. Уявіть собі, навіть не прийшла, щоб вибачитись. Я пориваю з нею всякі стосунки. Якщо тут і можна з якою дівчиною розмовляти, то, мабуть, тільки з Вікою,— заявив він.

— Ого, а тут тобі, для різноманітності, Едек поплутав карти. Цим разом як двоюрідний брат по батькові...

— Дайте спокій! Яке мені до неї діло? Даю Клемові своє благословення,— поквапливо кинув Едек, але в глибині душі щось його кольнуло.

— А крім того... Крім того, я хочу написати збірку оповідань про ліс, про людей і звірят, які тут живуть... Думаю спробувати силу в прозі. Як ви вважаєте?

Хлопці здвигнули плечима. Надто далекі від них були таємниці творчості.

Тоді Міхал, ніби мимохідь, кинув Едекові сердито:

— Ти як побув у міліції, то повернувся трохи спокійніший. А тепер уже вивітрилось із голови, знову шумиш...

— Гляди, Міхал, бо я тобі...

— Ага, бере за живе!

Справді, брало.

Едек мусив визнати, що Міхал каже правду. До лісництва він повертався тоді дуже пригнічений. Неприємна зустріч з Вікою ще більше поглибила той настрій. Залєський не знав, як зустріне його пан Гасинець. Міг сподіватися найгіршого, навіть того, що його витурять, як собаку. В ньому прокидалися незнані доти каяття і жаль, а разом з ними — якась фаталістична певність, що він уже ніколи не змінить своєї долі. Що так уже йому судилося — жити в скандалах, непевних заробітках, пиятиках та інших гидотах. Він знав, що спочатку сам навмисне викликав сутичку. Знудьгувався в цьому лісі, кортіло розім’ятися. Ну от і розім’явся, нічого не скажеш, тепер, мабуть, цілий місяць ходитиме з побитою головою. І що з того? Поцілунки чорнявої дівчини не дали йому ніякого задоволення, вплутався тільки в неприємну історію, завдав прикрощів людям, які так сердечно ставилися до нього... Це ж уперше за багато років він провів новорічне свято, як колись давно, коли ще була жива його мати,— тепло, по-родинному. І ось такий скандал. Хто знає, може, він краще почував би себе, коли б пан Гасинець добре взяв би його в шори, вигнав з дому чи принаймні вилаяв би на чому світ стоїть. Та все склалося зовсім інакше. Лісничий саме крутився коло дверей, коли на дорозі показався Едек,— вийшов із-за повороту, ведучи в руках велосипед. Лісничий випростався, дивився на хлопця. Рекс спокійно влігся біля його ніг.

Підходячи, Едек бачив цю нерозлучну пару і постарався нерішучість приховати за самовпевненістю.

— Добрий день вам. Нарешті мене випустили.

— Добрий день.— Лісничий і далі дивився на нього своїми сірими очима.

Едек зніяковів, безпорадно зупинився. Пробелькотів:

— Я... я не думав...

— Облиш, людино добра, що тут пояснювати. По-дурному то все було, по-дурному, але що мені тебе вчити. Свій розум маєш.

— Можна мені ще тут лишитися?