Розділ «- 20 -»

— Якщо відчинити вікно, він зможе зістрибнути сюди.

Мене зрозуміли.

— Степпінгсе, як відчиняється це вікно?

— Жердиною, мадам.

— То неси жердину. Неси дві жердини! Десять!

Зрештою Ґассі приєднався до нас. Подібно до тих людей, про яких пишуть у газетах, цей нещасний чоловік, схоже, був дуже вражений своєю пригодою.

Мушу зазначити, що манери тітки Делії анітрохи не сприяли відновленню його самовладання. Від тієї дружності, яку вона виявила під час розмови зі мною про діяльність цього невдахи, не залишилося жодного сліду, тож я не був здивований тим, що слова наче замерзли на губах Фінк-Ноттла. Тітка Делія — зазвичай найпривітніша з усіх жінок, яким доводилося нацьковувати собак — дуже рідко давала волю своєму гніву, але коли вона це робила, навіть сильні чоловіки тікали, залазячи на дерева.

— Ну? — сказала вона.

У відповідь на це Ґассі зміг лише вимушено гикнути.

— Ну?!

Обличчя тітки Делії потемнішало. Полювання, якщо їм займатися впродовж кількох років, рідко не надає шкірі на обличчі темнішого кольору, і найкращі друзі моєї родички не могли заперечити, що навіть за звичайних обставин її обличчя було за своїм забарвленням трохи схожим на полуницю. Але я ще ніколи не бачив, щоб цей колір досягав такої насиченості, як зараз. Вона була схожа на помідор, що намагався самовиразитися.

— Ну?!!

Ґассі напружив усі свої сили, й на мить здалося, що зараз щось пролунає. Але зрештою почулося лише щось на кшталт передсмертного хрипу.

— Ох, забери його звідси, Берті, та приклади йому лід до голови, — сказала тітка Делія, здаючись.

Тоді вона розвернулася, щоб взятися за нежіночий обсяг роботи — заспокоїти Анатоля, який наразі дуже швидко щось бурмотів сам до себе. Напевно, він вирішив, що його Бінґо-Мелоні-англо-американської мови недостатньо, і згадав свою рідну. Слова на кшталт «marmiton de Domange», «pignouf,» «hurluberlu» та «roustisseur» пурхали з його рота, як кажани з клуні. Я їх, звісно, не розумів, бо хоч і попотів над галльською мовою під час візиту до Каннів, досі був на стадії Esker-vous-avez. Прикро, бо його слова звучали досить непогано.

Я допомагав Ґассі спускатися сходами. Міркуючи спокійніше, ніж тітка Делія, я вже вгадав, які приховані мотиви привели його на дах. Там, де вона побачила лише гульвісу напідпитку, який розважався п'яними витівками, я побачив загнане оленятко.

— За тобою Таппі гнався? — співчутливо запитав я.

Він затремтів.

— Він мало не спіймав мене на верхньому майданчику. Я прослизнув у вікно коридору та поліз уздовж якогось виступу.

— Це його зупинило, так?