Розділ «- 1 -»

Я повернувся подумки до останнього разу, коли бачив його. Це було приблизно два роки тому. Я завітав до його дому під час автомобільної подорожі, і тоді він повністю позбавив мене апетиту, взявши з собою до обіднього столу двох зелених істот з лапками, сюсюкаючи до них, як молода мати, та зрештою впустивши одну з них у салат. Мушу визнати, що цей образ, знову спливаючи перед моїми очима, не залишає мені багато сподівань щодо здатності бідолашного тупиці до залицяння. Особливо якщо дівчина, до якої він такий небайдужий, одна з цих сучасних шибениць — холодних, з помадою на губах, з уїдливим поглядом — а це було цілком можливо.

— Скажи-но мені, Дживсе, — запитав я, бажаючи знати найгірше, — а яка ця дівчина, про яку йде мова?

— Я ще не знайомий з цією панною, сер. Містер Фінк-Ноттл дуже високої думки про її привабливість.

— То вона йому подобається?

— Так, сер.

— А він не казав, як її звати? Можливо, я її знаю.

— Її звати міс Бассет, пане. Міс Меделін Бассет.

— Що?

— Так, сер.

Мене це надзвичайно заінтригувало.

— Отакої, Дживсе! Це ж треба. Який малий цей світ!

— Ви знайомі з цією молодою леді, сер?

— Я добре її знаю. Ти мене дуже заспокоїв, Дживсе. Тепер ця пропозиція починає здаватися значно ймовірнішою.

— Невже, сер?

— Точно кажу. Визнаю, що поки ти не надав мені цю інформацію, я мав глибокі сумніви щодо шансів бідолашного Ґассі збудити хоч у якийсь дівиці бажання прогулятися з ним до вівтаря. Погодься, він не кожній буде до смаку.

— У ваших словах може бути певна рація, сер.

— Клеопатрі він би не сподобався.

— Можливо, сер.

— І сумніваюсь, що в нього могло щось скластися з Талулою Бенкхед[5].

— Ні, сер.