Розділ «- 1 -»

І я скажу вам, що мене шокувало. Мені було надзвичайно важко сприйняти його заяву як правду. Бо, бачите, цей Фінк-Ноттл був одним з тих диваків, що на них натрапляєш час від часу на своєму життєвому шляху, які ненавидять Лондон. Рік за роком, вкрившись мохом, він жив у віддаленому селищі в Лінкольнширі, ніколи звідти не виїжджаючи, навіть заради матчу між Ітоном і Герроу. А коли я одного разу спитав його, чи не знаходить він, що в нього трохи забагато вільного часу, він відповів, що ні, бо в його саду є ставок, в якому він досліджує життя тритонів.

Я не міг навіть уявити, що могло змусити цього хлопця приїхати до столиці. Я міг би побитися об заклад, що ніщо не зможе витягти його з того селища, якщо тільки не вичерпається запас тритонів.

— Ти впевнений?

— Так, сер.

— Ти не переплутав прізвище? Фінк-Ноттл?

— Так, сер.

— Це ж треба яка дивина! Він уже, либонь, п'ять років до Лондона не приїздив. Він не приховує, що це місто його дратує. Досі він сидів у своєму селищі наче приклеєний до тих тритонів.

— Сер?

— Тритони, Дживсе. У пана Фінк-Ноттла сильний тритоновий комплекс. Ти, напевно, чув про тритонів. Це такі маленькі, схожі на ящірок істоти, що носяться у ставках.

— Так, сер. Водяні члени родини Salamandridae, які входять до роду Molge.

— Саме вони. Ґассі завжди був до них небайдужий. Він тримав їх у школі.

— Як я розумію, сер, юні джентльмени часто так роблять.

— Він тримав їх у своїй кімнаті у такій собі скляній споруді; здається, від неї смерділо. Напевно, навіть тоді можна було передбачити, чим усе це скінчиться, але ж ти знаєш, якими бувають хлопчики. Неуважні, безтурботні, зайняті власними справами; цій дивній рисі характеру Ґассі ми майже не приділяли уваги. Можливо, ми коли-не-коли обмінювалися зауваженнями щодо цього, мовляв, якими різними бувають люди, але не більше. Тож можеш вгадати наслідки. Проблема посилилася.

— Невже, сер?

— Точно кажу, Дживсе. Ця пристрасть зростала в ньому. Тритони заволоділи ним. Ставши дорослим, він поїхав у глушину за містом і віддав своє життя цим тупим творінням. Напевно, колись він казав собі, що може займатися ними або не займатися, а потім — вже надто пізно — виявив, що вже не може без них жити.

— Так часто буває, сер.

— Отож-бо, Дживсе. У будь-якому разі, впродовж останніх п'яти років він жив там у себе в Лінкольнширі закоренілим самітником, раз на два дні наливав у акваріуми свіжу воду та відмовлявся будь-кого бачити. Ось чому я так здивувався, коли ти сказав мені, що він раптом сплив на поверхню. Я досі не можу в це повірити. Мені легше повірити, що це якась помилка, і що той, хто сюди приходив — якийсь інший Фінк-Ноттл. Той хлопець, якого я знаю, носить окуляри в роговій оправі, а обличчя в нього наче риб'яче. Це схоже на того, кого бачив ти?

— На тому джентльмені, що приходив до квартири, були окуляри з роговою оправою, сер.

— І він був схожий на рибу?

— Можливо, в його зовнішності було щось риб'яче.