Розділ «- 15 -»

— Але чому, Таппі? — сказав я. — Як на мене, в цьому немає нічого неправдивого. Що саме викликає в тебе скепсис? Поясни, Таппі.

Він зупинився, щоб передихнути. Таппі, хоча Анджела могла б їдко заперечити на це, насправді не жирний. Впродовж зимових місяців завжди можна побачити, як він радісно буцає м'яч, а влітку в його руці майже завжди тенісна ракетка. Але під час нещодавно завершеної вечірньої трапези він, напевно, вирішив, що після принизливої сцени в коморі він подальшою помірністю вже нічого не досягне, тож анітрохи не стримував себе, надолужуючи пропущене; а після повного занурення в одну з вечерь Анатоля чоловіки його здорової статури зазвичай дещо втрачають гнучкість. Поки я ставив його до відома про свої плани щодо його щастя, наш хоровод навколо лавки ставав дедалі швидшим; настільки швидким, що останні кілька хвилин ми були схожі на збільшену копію гончака та електричного зайця, які мчать по колу задля втіхи чисельної публіки.

Схоже, це його дещо виснажило, і я не міг не радіти з цього. Я й сам уже відчував втому, тож пауза не була зайвою.

— Я геть не розумію, чому ти мені не віриш, — сказав я. — Адже ми друзі вже багато років. Ти маєш знати, що за винятком того разу, коли ти змусив мене пірнути головою в басейн «Трутнів» — а цей випадок я дуже давно вирішив вигнати зі своїх думок і дозволити минулому поховати своїх мерців, так би мовити — за винятком тієї пригоди я завжди відносився до тебе з повагою. Бо які ще мотиви, окрім тих, про які я розповів, могли змусити мене критикувати тебе перед Анджелою? Дай мені на це відповідь. Але бережися.

— В якому сенсі «бережися»?

Ну, взагалі-то, я й сам цього не знав. Так мені сказав мирський суддя, коли я був на лаві підсудних, назвавшись Юстасом Плімсолом з Лабернамса. А оскільки тоді ця фраза справила на мене неабияке враження, я втрутив її зараз, щоб надати розмові потрібного тону.

— Гаразд. Забудьмо про це «бережися». Просто дай відповідь на моє запитання. Навіщо, якщо не через щире піклування про твої інтереси, мені лаяти тебе?

Різкий спазм труснув його з голови до п'ят. Жук, який під час попередньої розмови висів на його голові, сподіваючись на краще, тепер вирішив, що з нього досить, і звільнив апартаменти. Він полетів геть, і його поглинула ніч.

— А! — сказав я. — Твій жук, — пояснив я. — Ти, безсумнівно, не здогадувався про нього, але весь цей час у тебе на голові був якийсь жук. Тепер ти позбавився його.

Він пирхнув

— Жуки!

— Не жуки. Лише один жук.

— Яка зухвалість! — скрикнув Таппі, вібруючи як один з тритонів Ґассі під час шлюбного сезону. — Кажеш про жуків, хоча добре знаєш, що насправді ти підлий, підступний пес!

Про це, звісно, можна було посперечатися, бо підступні, підлі пси мають вважатися розумними, якщо вміють розмовляти про жуків, і я наважусь стверджувати, що його заява не витримала б уважного розгляду. Але я не став користатися цим аргументом.

— Ти вдруге назвав мене так, і я вимагаю пояснення, — твердо сказав я. — Я ж сказав тобі, що керувався найкращими цілями — помирити тебе та Анджелу. Мені було дуже боляче казати все те, і лише думка про нашу давню дружбу дала мені на це сили. А тепер ти кажеш, що не віриш мені й обзиваєш мене такими словами, за які, напевно, я міг би подати на тебе в суд і стягнути суттєве відшкодування моральних збитків. Для цього мені, звісно, треба порадитися з адвокатом, але я б сильно здивувався, якщо б це не призвело до позову. Будь розумним, Таппі. Назви мотив, який я мав для цього. Хоча б один.

— Назву. Ти думаєш, я не знаю? Ти сам закоханий в Анджелу!

— Що?

— І ти ображав мене, щоб отруїти її розум, налаштувати її проти мене та позбавитися конкурента.

Я за все своє життя ніколи не чув нічого дурнішого. Дідько, я знаю Анджелу ще відтоді, коли вона пішки під стіл ходила. Хіба закохуються в близьких родичів, яких знають, коли вони пішки під стіл ходили? До того ж, хіба немає правил про те, що чоловік не може одружитися зі своєю двоюрідною сестрою? Чи воно стосується бабусь?

— Таппі, мій любий бовдуре, — скрикнув я, — це суцільна маячня! Ти з глузду з'їхав.