Розділ «- 15 -»

Я знову вигнув брови:

— Ну ж бо, Таппі, не треба робити нашу розмову такою загостреною. «Загостреною» — я це хотів сказати?

— Звідки мені знати, — сказав він і почав обходити лавку.

Я збагнув, що якщо я хочу щось сказати, то говорити треба швидко. Він уже зсунувся на півтора метра. І хоч я, рухаючись таким самим штибом, зміг утримати лавку поміж нами, звідки було знати, як довго триватиме моя вдача?

Тому я перейшов до суті справи.

— Здається, я знаю, про що ти думаєш, Таппі, — сказав я. — Якщо ти сидів у тих кущах під час моєї розмови з Анджелою, припускаю, ти почув те, що я про тебе казав.

— Почув.

— Зрозуміло. Що ж, не забудьмо про етичну сторону цього. Багато хто міг би сказати, що ти підслуховував, і я можу собі уявити суворих критиків, які важко зітхнули. Це вважається… Я не хочу образити тебе, Таппі… але це не по-англійськи. Це дещо не по-англійськи, Таппі, ти мусиш це визнати.

— А я шотландець.

— Справді? — запитав я. — Я цього раніше не знав. Як дивно: навіть не здогадаєшся, що хтось шотландець, якщо його прізвище не на «Мак» або він не каже «Ох, ай» і тому подібне. Слухай, — продовжував я, почуваючи, що академічна дискусія на якусь нейтральну тему може послабити напругу, — а ти не скажеш мені дещо? Мені воно давно спокою не дає. Що саме кладуть у хагіс[14]? Я так часто думав про це.

Зважаючи на те, що замість відповіді на питання він перестрибнув через лавку й спробував схопити мене, він думав не про хагіс.

— Втім, — сказав я, теж перестрибнувши через лавку, — це не найголовніше. А щодо головного… Якщо ти був у тих кущах і чув, що я казав про тебе…

Він почав рух навколо лави у північно-східному напрямку. Я теж зрушив з місця, але південно-західним курсом.

— Ти, напевно, здивувався тому, як я говорив.

— Анітрохи.

— Що? Тобі нічого не здалося дивним у тоні моїх зауважень?

— Саме такого і слід було очікувати від такого підступного, віроломного собаки, як ти.

— Мій любий друже, — заперечив я, — ти, схоже, не в найкращій формі. Невелика нестача кмітливості? Я ж бо думав, що ти відразу збагнеш, що це частина добре продуманого плану.

— Зараз я тебе спіймаю, — сказав Таппі, відновлюючи рівновагу після блискавичної спроби схопити мене за шию. І ця його спроба була такою близькою до успіху, що я без зайвих затримок поспішив викласти перед ним усі факти.

Говорячи швидко та продовжуючи рух, я розповів про свої емоції щодо отриманої телеграми від тітки Делії, про поспіх, з яким я вирушив на місце трагедії, про свої роздуми в машині та про розробку свого чудового плану. Я виклав усе чітко та ясно, тому неабияк стривожився, почувши від нього (він казав це крізь стиснуті зуби, що додавало ефекту) що він не вірить жодному моєму клятому слову.