Розділ «- 13 -»

— Не так давно, Дживсе, — докірливо сказав я, — я вже зауважував тобі про твою манеру казати «Але ж, сер» і «Справді, сер?» Я хочу скористатися цією нагодою, щоб сказати, що я анітрохи не менше протестую проти твого простого «Сер?» Це слово неначе натякає, що на твою думку я висловив якесь ствердження або ж розповів про план, які настільки божевільні, що тобі аж голова паморочиться. У даному випадку нема про що казати «Сер?» Запропонований мною план цілком розумний, суто логічний і не має збуджувати подібної реакції. Чи ти з цим не згодний?

— Але ж, сер…

— Дживсе!

— Прошу вибачити, сер. Ці слова вирвалися мимохіть. Якщо ви так наполягаєте, то я мав на увазі, що запропоновані вами заходи здаються мені дещо нерозсудливими.

— Нерозсудливими? Я тебе не розумію, Дживсе.

— На мою думку, сер, вони містять у собі певний ризик. Передбачити вплив алкоголю на суб'єкта, який не звик до таких стимуляторів, не завжди просто. Мені достеменно відомо, що це мало неприємні наслідки у випадку папуг.

— Папуг?

— Я згадав про випадок з мого минулого життя, ще до того, сер, як я почав працювати на вас. На той час я служив покійному лордові Бранкастеру — джентльменові, в якого був папуга, до якого він відчував велику приязнь, і одного дня цей птах був дуже млявий, тож його лордство, намагаючись повернути птахові звичайну жвавість, запропонував йому кекс, змочений у портвейні 1884 року. Птах вдячно прийняв це частування та поглинув його, усім своїм виглядом зображаючи задоволення. Але майже відразу після цього його поведінка стала виключно хворобливою. Він укусив його лордство за палець, проспівав половину піратської пісеньки, впав на дно клітки й лежав там впродовж досить значного проміжку часу задравши ноги сторч і не в змозі ворухнутися. Я згадую це лише тому, сер…

Я розумів хибність його доводів. Мені це було очевидно від самого початку.

— Але ж Ґассі — не папуга!

— Ні, сер, але…

— На мою думку, настав час остаточно розібратися з тим, ким є наш Ґассі. Він, схоже, вважає себе самцем-тритоном, а тепер ще й ти, виявляється, вважаєш його папугою. Але правда полягає в тому, що він усього лише звичайний бовдур, який як ніхто інший потребує алкоголю. Тож досі сперечатися, Дживсе. Я прийняв рішення. Є лише один спосіб вирішити цю складну проблему, а саме той, про який я тобі щойно розповів.

— Добре, сер.

— Отже, Дживсе. Годі вже про це. А тепер дещо інше. Ти мав помітити, що я збираюся здійснити свій проект завтра, і безсумнівно здивувався: чому саме завтра? Чому, Дживсе?

— Тому що на вашу думку «чим скоріш би сталось це, тим краще»[13], сер?

— Це теж, Дживсе, але найголовніше інше. Головною причиною того, що я обрав саме завтрашній день, є те, що завтра, хоч ти про це, напевно, забув, відбудеться вручення нагород у школі Маркет Снодсбері, на якому, як ти знаєш, Ґассі має стати зіркою бенкету. Таким чином, вдосконаливши його апельсиновий сік ми не тільки надамо йому зухвальства зробити пропозицію міс Бассет, але також доведемо його до такого стану, в якому він зачарує аудиторію Маркет Снодсбері.

— І ви вб'єте двох зайців одним пострілом, сер.

— Ото ж бо! Це ти дуже вдало описав. А тепер щодо деталей. Подумавши над цим, я прийшов до висновку, що краще ти, ніж я, доллєш джин у сік.

— Сер?

— Дживсе!