Розділ «- 13 -»

— Ми, Вустери, надзвичайно винахідливі, Дживсе.

— Так, сер.

— Взагалі-то, я про все це говорю, маючи певний досвід. Я перевіряв цю теорію на практиці.

— Невже, сер?

— Так, особисто. І вона працює. Минулого місяця я стояв на Едемській скелі, що Лазуровому Березі, ліниво спостерігаючи за тим, як у воді пустують відпочивальники, і дівчина, яку я погано знав, указала на чоловіка, який пірнав, і запинала мене, чи не здається мені, що його ноги — найдурнішого вигляду пара кінцівок, які тільки бували у людських істот. Я відповів, що абсолютно згоден, і впродовж, напевно, двох хвилин надзвичайно дотепно та сатирично змальовував підпірки того хлопця. Закінчивши, я раптом ніби в циклон потрапив.

— Починаючи з критики моїх власних кінцівок, про які, за її справедливими словами, взагалі нічого сказати, дівчина з такою їдкістю почала перераховувати мої манери, вихованість, інтелект, фізичну форму та те, як я їм спаржу, що коли вона закінчила, то єдиним хорошим, що можна було сказати про Бертрама, було те, що він не скоїв жодного вбивства та не підпалював притулки для сиріт. Наступне розслідування виявило, що вона була заручена з тим цибатим хлопцем, і що за день до того вони посварилися щодо того, чи треба було їй заявляти вісім взяток, якщо в неї було сім пікових карт, але серед них не було туза. Того ж вечора я побачив їх: вони вечеряли разом, усі сварки були забуті, їхні очі знову палали любов'ю. Це добрий приклад, Дживсе.

— Так, сер.

— Я очікую від кузини Анджели точнісінько такої ж реакції, коли я почну розпікати Таппі. Напевно, ще до обіду вони вже знову заручаться, і та платинова обручка з діамантом знову виблискуватиме на її третьому пальці. Чи то четвертий?

— Навряд чи до обіду, сер. Покоївка міс Анджели повідомила мене, що міс Анджела рано вранці поїхала на своїй машині з маєтку, маючи намір провести цей день у компанії друзів, що живуть неподалік.

— Ну, тоді впродовж половини години після того, як вона повернеться. Це лише деталі, Дживсе. Через них нам не слід сперечатися.

— Авжеж, сер.

— Суть у тому, що стосовно Таппі та Анджели ми можемо впевнено казати, що незабаром усе знову буде пречудово. А це ж така приємна думка, Дживсе!

— Цілком згоден, сер.

— Якщо мене колись щось і дратує, то це двоє коханих сердець, що зробилися чужими.

— Я цілком з вами згодний, сер.

Я відклав недопалок сигарети в попільничку й запалив наступну, щоб показати, що розділ 1 на цьому завершено.

— Ну, що ж. Досить вже про західний фронт. Тепер звернімось до східного.

— Сер?

— Я кажу інакомовно, Дживсе. Я мав на увазі, що тепер ми займемося справою Ґассі та міс Бассет.

— Так, сер.