Розділ «- 10 -»

Вона кивнула.

— Ви закохані в якогось іншого хлопця?

Вона кивнула.

— Заручені?

Цього разу вона похитала головою.

— Ні, не заручена.

Ну, це вже щось. Тим не менш, судячи з того, як вона говорила, усе виглядало так, що Ґассі може викреслити себе зі списку учасників перегонів, і мене анітрохи не вабила перспектива розповідати йому про це. Я його добре знав і був переконаний, що це може його доконати.

Бо Ґассі, розумієте, був не таким, як деякі з моїх приятелів — першим у пам'яті спливає ім'я Бінґо Литла — які, отримавши гарбуза, кажуть лише «Ну й дідько з нею!» та радісно йдуть шукати іншу. Він вочевидь був з тих, хто не забивши гол у першому таймі збере свої речі та решту свого життя сидітиме зі своїми тритонами, відростить довгі сиві бакенбарди, як один чувак, про якого я читав у романі, який жив у великому білому будинку, який було ледве видно поміж деревами — зачинився там від усього світу та завжди мав змучений вигляд.

— Боюсь, він байдужий до мене в цьому сенсі. Принаймні, він нічого не сказав. Ви ж розумієте, я вам про це розповідаю лише тому…

— Авжеж.

— Дивно, що ви запитали мене, чи вірю я в кохання з першого погляду, — вона примружила очі. — «Хіба було колись кохання не з першого погляду?» — сказала вона дивним голосом, через який я знов згадав — не знаю, чому — тітку Агату в ролі Боудіки[10], коли вона декламувала на тій благодійній виставі, про яку я казав. — Це така дурна історія. Я гостювала за містом у своїх друзів і пішла вигуляти свого собаку, і ця бідолашна тваринка загнала собі скалку в лапку, і я не знала, що робити. Аж раптом підійшов чоловік…

Повернімося ще раз до того заходу, де я виконував роль короля; описуючи вам свої емоції під час тих подій, я змалював лише темнішу сторону картини. Але тепер зауважу, що було тоді й щасливе завершення, коли я виліз з того кольчужного костюму, нишком пішов до місцевого пабу, підійшов до бару й попросив хазяїна налити. Вже за мить у моїй руці був кухоль їхнього фірмового пива, і екстаз того першого ковтка досі свіжий в моїй пам'яті. Спогади про страждання, яких я зазнав, були саме тим, що зробило цей ковток ідеальним.

І тепер відбувалося те саме. Коли я, слухаючи її слова, збагнув, що вона має мати на увазі Ґассі — бо ж не міг там бути цілий загін чоловіків, які виймали того дня скалки з лапи її песика?! Тварина вам не подушечка для голок — і зрозумів, що Ґассі, який лише за мить до цього за всіма ознаками настільки відставав від фаворитів, що не було вже сенсу про нього й згадувати, врешті-решт виявився переможцем, моє тіло затремтіло від захвату і з моїх уст вирвалося таке щире «Овва!», що Бассет аж підстрибнула на кілька сантиметрів.

— Перепрошую? — сказала вона.

Я безтурботно махнув рукою.

— Нічого, — сказав я. — Нічого. Просто згадав, що мені сьогодні треба обов'язково написати листа. Якщо ви не проти, я краще піду. Ось іде Ґассі Фінк-Ноттл. Він вас розважить.

І коли я це казав, з-за одного з дерев вийшов бочком Ґассі.

Я пішов, залишивши їх самих. Щодо цих двох усе було в повному порядку. Усе, що залишалося зробити Ґассі — не надто тиснути. Коли я крокував назад до будинку, я відчував, що щасливий кінець уже настає. Тобто, якщо взяти чоловіка та жінку, які обоє недвозначно визнали, що він любить її, а вона — його, та залишити їх у сутінках на самоті, то начебто нічого більше вже не треба робити, окрім як влаштовувати весілля.

Зробив спробу — досяг успіху; я вирішив, що заслужив на те, щоб хильнути келишок у курильні.

Саме туди я й попрямував.