Розділ «- 10 -»

— Так. Але серце, про яке йде мова, болить не через сварку Таппі та Анджели. Воно болить із зовсім іншої причини. Тобто… дідько, невже ви не знаєте, від чого болять серця?!

Вона наче злегка затремтіла. А коли заговорила, її голос був майже шепотом:

— Ви маєте на увазі… кохання?

— Правильно. В яблучко! Кохання.

— О, містере Вустер!

— Ви вірите в любов з першого погляду?

— Так, вірю.

— От саме це й трапилося з цим серцем, що болить. Воно закохалося з першого погляду і з того часу з'їдає себе — адже так, здається, кажуть?

Настала тиша. Бассет відвернулася та дивилася на качку на ставку. Та живилася водоростями — я ніколи не розумів, чому їм це подобається. Втім, якщо подумати, вони, мабуть, не гірші за шпинат. Кілька секунд дівчина дивилася, аж раптом птах став на голову та зник, і це наче пробудило Бассет від заціпеніння.

— О, містере Вустер! — знову сказала вона, і з тону її голосу я відчув, що зачепив її за живе.

— Я мав на увазі, воно закохалося в вас, — продовжив я, беручись за завершальні штрихи.

Ви, певно, звертали увагу, що найголовніша складність у таких випадках — сформулювати головну ідею, правильно висловити загальні риси. Далі залишається лише додати деталі. Не можу сказати, що в цей момент я став красномовним, але принаймні тепер я був більш балакучий, ніж досі.

— Воно живе наче в пеклі. Не їсть, не спить — і все через те, що покохало вас. А що робить усе це особливо нестерпним, так це те, що воно — серце, що болить — не може знайти сміливість, щоб розповісти вам про свої почуття, бо ваш профіль змушує його заклякати. Тільки-но воно пробує заговорити, аж випадково бачить вас збоку та забуває всі слова. Дурість, звісно, але що поробиш.

Я почув, що вона ковтнула, і побачив, що її очі стали вологими.

— Вам позичити хусточку?

— Ні, дякую. Зі мною все гаразд.

Про себе я такого сказати не міг. Докладені зусилля виснажили мене. Не знаю, чи маєте ви таку саму проблему, але в моєму випадку процес розмови на рожево-романтичні теми завжди викликає певне занепокоєння та жахливий сором у супроводі невпинної роботи потових залоз.

Пам'ятаю, як колись у палаці тітки Агати, що в Гартфордширі, мене виставили перед усіма та змусили виконувати роль Короля Едуарда ІІІ, який прощався зі своєю коханою; це було під час якогось доброчинного заходу на користь «бідних дочок духівництва». Там був досить теплий середньовічний діалог, пікантний (ще з тих часів, коли речі називали своїми іменами) і б'юсь об заклад, що на момент фінального свистка жодна з дочок духівництва не була такою бідолашною, як я. Я змокрів до останньої нитки.

Зараз моя реакція була дуже схожою. Тож уважно прислухаючись до своєї візаві, Бертрам був уже геть мокрий. Перш ніж почати говорити, вона двічі гикнула.

— Будь ласка, не кажіть більше ні слова, містере Вустер!