Ну, я, звісно, і не збирався.
— Я розумію.
Я був радий почути це.
— Так, я розумію. Я не буду дурною й не вдаватиму, ніби не розумію, що ви маєте на увазі. Я підозрювала це в Каннах, коли ви часто стояли та дивилися на мене, не вимовляючи жодного слова, але ваші очі казали самі.
Сильніше я здригнутися не зміг би навіть якщо б мене вкусила акула Анджели. Я так сильно зосередився на інтересах Ґассі, що мені жодного разу не спала думка про те, що з моїх слів можна зробити інші, зовсім не бажані висновки. Піт, який уже давно накопичувався на моїх бровах, перетворився на Ніагару.
Уся моя доля залежала від слова жінки. Бо я не міг відступити, якщо ви мене розумієте. Якщо дівчині здається, що чоловік робить їй пропозицію, і вона дає йому згоду, то він уже не може їй пояснити, що вона сіла не на той поїзд, що він не мав ніякого наміру натякати на щось подібне. Йому залишається лише просто плисти за течією. І сама думка про заручення з дівчиною, яка вголос говорила про народження фей через те, що зірочка висякала ніс, чи як воно там, відверто лякала мене.
Вона продовжувала говорити, а я, слухаючи її, так сильно стиснув кулаки, що, напевно, суглоби на пальцях побіліли. Здавалося, що вона ніколи не дійде до суті справи.
— Так, упродовж усіх тих днів у Каннах я бачила те, про що ви намагалися сказати. Дівчина завжди розуміє. А потім ви приїхали за мною сюди, і коли ми зустрілися ввечері, у ваших очах знову був той мовчазний тужливий погляд. А потім ви так наполягали, щоб я вийшла та прогулялася з вами в сутінках. А тепер ви намагаєтеся вичавити з себе ці важкі слова. Ні, для мене це зовсім не несподіванка. Але мені дуже шкода…
Ці слова справили на мене такий самий ефект, як Дживсів оживляч. Точнісінько, як після того, як усередину мене потрапляла склянка соусу, червоного перцю та яєчного жовтка — втім, як я вже казав, я певний, що це не єдині інгредієнти — я відчув себе чудовим бутоном, що розпускається в сонячних променях. Зрештою, все було гаразд. Мій ангел-охоронець пильнував.
— …але боюсь, що це неможливо.
Вона трохи помовчала.
— Неможливо, — повторила вона.
Я так захопився тим, що врятувався від шибениці, що не відразу збагнув, що від мене очікується якась реакція.
— О, зрозуміло, — квапливо сказав я.
— Мені шкода.
— Та все гаразд!
— Я не можу сказати, як мені шкода.
— Не переймайтеся цим.
— Але ми можемо залишитися друзями.
— Авжеж.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маєток Брінклі» автора Пелем Ґренвіл Вудгаус на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „- 10 -“ на сторінці 4. Приємного читання.