TextBook — Тоді не говорімо більш про це. Ми залишимо те, що трапилося, нашим секретом.
— Саме так.
— Залишимо в таємниці. Як щось чудове й духмяне, що зберегли в лаванді.
— В лаванді… атож.
Потім була довга пауза. Вона дивилася на мене з такою невимовною жалістю, наче на равлика, на якого випадково наступила своєю французькою туфлею, і мені кортіло сказати, що все гаразд, що Бертрам дуже далекий від відчаю та й узагалі ніколи за своє життя не почувався краще, ніж зараз. Але ж, звісно, таке не можна казати. Я просто стояв мовчки, вдаючи мужній вигляд.
— Якби ж то я могла… — прошепотіла вона.
— Могла? — перепитав я, бо відволікся.
— Відчути до вас те, що ви хотіли б, щоб я відчула.
— О… ага.
— Але я не можу. Мені шкода.
— Та все гаразд. Нема кого винити.
— Бо ви мені дуже подобаєтеся, містере… ні, думаю, мені треба звати вас Берті. Можна?
— Авжеж.
— Бо ми справжні друзі.
— Так.
— Ви мені подобаєтеся, Берті. І якщо б усе було інакше… Можливо…
— Що?
— Адже, врешті-решт, ми справжні друзі… Ми маємо цей спільний спогад… Ви маєте право знати… Я не хочу, щоб ви думали… Життя — така плутанина, чи не так?
Багатьом чоловікам, безсумнівно, ці уривчасті фрази здалися б пустою дурницею, на яку можна не зважати. Але ми, Вустери, маємо розум гостріший за пересічний і вміємо читати поміж рядків. Я раптом збагнув, який саме тягар вона намагалася зняти зі свого серця.
— Тобто, є хтось інший?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маєток Брінклі» автора Пелем Ґренвіл Вудгаус на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „- 10 -“ на сторінці 5. Приємного читання.