Життя стало коротше ще на один день, подумав він, вдихнувши дозу вихлопних газів, здатну оглушити ціле щуряче сімейство, і спокійним кроком направився до «королли». На одній фарі красувалася вм’ятина, і світло било прямо йому в обличчя. Він приготував потрібні слова, заздалегідь радіючи, як витягнуться їхні обличчя. Він був усього за кілька метрів від них і міг уже роздивитися дві фігури в машині. Як раптом його охопило занепокоєння. Дивно виглядали ці типи. Навіть якщо поліцейські частіше за все не відрізняються особливим розумом, вони, у всякому разі, розуміють, що головне під час стеження — не впадати в око. Але в людини на пасажирському сидінні були сонцезахисні окуляри, хоча сонце давно вже зайшло. І навіть якщо багато китайців у Бангкоку носили кіску, цей велетень за кермом своїм виглядом привертав зайву увагу. Льокен спробував було повернути назад, але дверцята «королли» відчинилися.
— Містел, — м’яко вимовив велетень. Це було якесь божевілля. Льокен спробував протиснутися до свого таксі, але йому перепинив шлях інший автомобіль. Він знову повернувся до «королли». До нього наближався китаєць. — Містел, — повторив він, і в цей самий час рух на зустрічній смузі відновився. Немов пронісся ураган.
Один раз Льокен убив людину голими руками. Він перебив гортань ребром долоні, саме так, як їх учили в тренувальному таборі у Вісконсіні. Але це було давно, у далекій юності. І тоді він був наляканий до смерті. Тепер він нічого не боявся. Він просто був розлютований.
Утім, ніякої різниці не було.
Коли він відчув, що його обхопили чиїсь руки й підняли над землею, він уже знав, що йому однаково. Спробував закричати, але голос не слухався, бо йому стиснули горло. Він побачив, як над його головою обертається зоряне небо, а потім його заступила тканина салону в машині.
Він відчув гарячий подих на своїй потилиці й подивився в переднє вікно «королли». Людина в темних окулярах стояла біля його таксі, простягаючи водієві кілька паперових купюр. Велетень злегка послабив хватку, і Льокен судорожно втягнув у себе смердюче повітря, немов джерельну воду.
Шибка в таксі піднялася знову, і чоловік в окулярах рушив до них. Він саме зняв свої окуляри, і світло покрученої фари впало на його обличчя. І в цю мить Льокен упізнав його.
— Єнс Брекке? — здивовано прошепотів він.
Розділ 50
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таргани » автора Несбьо Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 49“ на сторінці 7. Приємного читання.