Розділ «7»

— Коли писатимете в Плімут, — сказав я, — повідомте, що Філіп Ешлі вже чув новину про смерть Емброуза. Що він, отримавши два листи, побував у Флоренції, відвідав віллу Санґаллетті, зустрівся з її прислугою, з її товаришем та радником, синьйором Рейнальді, і вже повернувся. Напишіть, що він людина проста, і живе простим життям. Що він не обізнаний з манерами, не вміє вести бесіди й не звик до жіночого товариства, чи, точніше, до товариства взагалі. Однак, якщо вона бажає зустрітися з ним і відвідати дім її покійного чоловіка — будинок Філіпа Ешлі в розпорядженні його кузини Рейчел, у будь-який зручний для неї час. — Я поклав руку на серце і вклонився.

— Ніколи б не подумав, — повільно промовив мій хрещений батько, — що ти можеш бути таким жорстоким. Що з тобою сталося?

— Зі мною все гаразд, — відповів я. — Скажімо так, мов молодий бойовий кінь, я почув запах крові. Чи ви забули, що мій батько був солдатом?

І я вийшов у сад зустрітися з Луїзою. Новина приголомшила її навіть більше, ніж мене. Я взяв її за руку й затягнув до альтанки біля галявини. Ми сіли там разом, неначе змовники.

— Твій будинок зовсім не годиться для прийому гостей, — відрізала вона одразу ж, — тим паче, для такої жінки, як графиня — як місіс Ешлі. Бачиш, ніяк не можу припинити називати її графинею, якось саме виходить. Чому, Філіпе, там за двадцять років не жила жодна жінка? В якій кімнаті ти її розмістиш? А подумай-но про пил! Не лише нагорі, а й у вітальні. Я помітила його на тому тижні.

— Це все неважливо, — відповів я нетерпляче. — Вона може прибрати й сама, якщо їй так цього хотітиметься. Чим гіршим їй здасться будинок, тим краще для мене. Хай пізнає те безтурботне щасливе буття, яким ми жили з Емброузом. Не те що на її віллі…

— О, ти дуже помиляєшся, — вигукнула Луїза. — Не можна, щоб вона вважала тебе грубим неуком, таким, як ті робітники на полях. Цим ти поставиш себе в невигідне становище ще до того, як заговориш до неї. Не забувай, ця жінка все життя провела на континенті, вона звикла до розкошів, до безлічі слуг — кажуть, слуги в них там куди кращі за наших — і вона точно привезе з собою чимало суконь, прикрас, а не тільки речі Емброуза. Вона стільки чула від нього про цей будинок, що очікуватиме на щось пристойне, таке ж, як її вілла. А якщо все лишити брудним, запиленим, смердючим, мов собача будка — ти ж не хочеш, щоб вона побачила будинок таким, Філіпе, заради Емброуза, не хочеш?

Дідько, я розізлився.

— Що, в біса, ти маєш на увазі, — сказав я, — чому це мій будинок смердить, мов собача будка? Це чоловічий дім, простий та затишний, і, поможи Боже, він лишатиметься таким завжди. Ні Емброуз, ні я ніколи не купували модних меблів чи химерних прикрас, які розбиваються, падаючи на підлогу щоразу, як зачепиш їх коліном.

Луїзі вистачило чемності зобразити розкаяння, ба більше, вона здавалася присоромленою.

— Пробач мені, — сказала вона, — я не хотіла тебе образити. Я знаю, ти любиш свій дім, і він завжди мені подобався й буде подобатися. Та я кажу, що думаю про те, як його утримують. За стільки років нічого нового, у ньому немає нічого приємного, йому бракує — що ж, не ображайся, та йому бракує затишку.

Я уявив яскраву охайну вітальню, де вона змушувала мого хрещеного батька сидіти вечорами, і знав напевно, що саме обрав би — як, мабуть, і він, — якби мусив обирати між нею та моєю бібліотекою.

— Гаразд, — сказав я, — забудемо про брак затишку. Емброуза будинок влаштовував, влаштовує й мене, і на кілька днів — чи на який там час вона вирішить ушанувати мене своєю присутністю — він влаштує й мою кузину Рейчел.

Луїза похитала головою.

— Ти просто безнадійний, — сказала вона. — Якщо місіс Ешлі така, якою я її уявляю, їй вистачить одного погляду на будинок, щоб піти шукати притулку в Сент-Остеллі або ж у нас.

— От і чудово, — відповів я, — щойно я з нею закінчу.

Луїза здивовано поглянула на мене.

— І ти дійсно посмієш ставити їй запитання? — спитала вона. — З чого почнеш?

Я знизав плечима.

— Не можу сказати, доки не побачу її. Впевнений, вона спробує викрутитися погрозами. Або ж розіграє цілу призму емоцій, буде непритомніти, впадати в істерику. Та цим мене не проймеш. Я буду спостерігати за нею й отримувати насолоду.