Розділ «25»

— Якщо у вас є інші справи, — сказав я нарешті, — не сидіть зі мною.

— А що ще я, по-вашому, маю робити? — відповіла вона.

— Можливо, ви хочете зустрітися з Рейнальді.

— Він поїхав.

Від таких новин на серці в мене полегшало. Я навіть став почуватися ліпше.

— Повернувся до Лондона? — запитав я.

— Ні, — відповіла вона, — вчора він відплив із Плімута.

Я так зрадів, що мусив відвернути голову, аби вона не здогадалася про це з мого обличчя і ще більше не розгнівалася.

— Я гадав, на нього в Англії ще чекають справи.

— Так і було, та ми вирішили, що все можна владнати листуванням. Термінові справи чекають на нього вдома. Він дізнався, що судно відпливає опівночі, і одразу ж поїхав. Тепер ви задоволені?

Рейнальді поїхав із країни, я був більш ніж задоволений. Але не цим займенником «ми» і не тим, як вона говорила про «дім». Я розумів, чому він поїхав — попередити слуг на віллі, щоб підготувалися до повернення хазяйки. Ось яка термінова справа на нього чекала. Мій час спливав.

— А коли ви поїдете?

— Залежить від вас, — відповіла вона.

Мабуть, якби я міг, то так і лишався б хворим. Скаржився б на біль, нудоту. І протягнув би ще кілька тижнів, прикидаючись. А що тоді? Ящики спаковані, будуар порожній, її ліжко в синій кімнаті вкрите тим самим чохлом, який лежав там усі ці роки до її візиту, — і тиша.

— Якби ж тільки, — зітхнула вона, — ви не були таким жорстоким, таким злим, ці останні дні минули б набагато щасливіше.

Я був злим? Жорстоким? Мені так не здавалося. Скоріше, зовсім навпаки, суворою тут була вона. Порятунку не було. Я потягнувся до її руки, і вона дозволила її взяти. І доки я цілував її руку, мене не покидали думки про Рейнальді…

Тієї ночі мені снилося, ніби я пішов до гранітного каменя та ще раз прочитав листа, схованого під ним. Сон здавався таким реальним, що навіть коли я прокинувся, він не зник, а лишився в моїй пам’яті на цілий ранок. Я підвівся, почуваючись достатньо добре, і як завжди, опівдні, спустився донизу. Як би я не намагався, я не міг позбутися бажання прочитати листа ще раз. Я не міг пригадати, що там говорилося про Рейнальді. Я точно маю знати, що про нього писав Емброуз. По обіді Рейчел пішла до своєї кімнати відпочити, і я одразу ж прослизнув до лісу, а звідти вниз, до алеї, і піднявся стежкою понад будиночком лісника, почуваючи відразу до того, що збирався зробити. Я підійшов до гранітної плити. Нахилився і, копаючи руками, раптом наткнувся на вологу шкіру свого записника. За зиму в ньому встиг оселитися слимак. Його слід на обкладинці був липкий. Я відкинув слимака й розгорнув записника, діставши лист. Папір розм’як та змок, літери стали куди тьмянішими, та їх все ще можна було розібрати. Я почав читати. Першу частину я проглянув поспіхом, хоча дивно було розуміти, що його хвороба, викликана зовсім іншими причинами, так нагадувала мою симптомами. А от щодо Рейнальді…

«Минали місяці, — писав Емброуз, — і я помічав, що вона все частіше звертається за порадою не до мене, а до того чоловіка, якого я згадував у листах раніше, синьйора Рейнальді, її друга та, я так розумію, юриста Санґаллетті. Гадаю, цей чоловік погано на неї впливає. Я підозрюю, що він роками був у неї закоханий, ще навіть коли Санґаллетті був живий, і хоч раніше я навіть на мить не припускав, ніби вона коли-небудь узагалі могла відповісти йому взаємністю, тепер, ураховуючи, як сильно вона змінила до мене ставлення, я вже не певен. Щоразу, як звучить його ім’я, в її погляді з’являється тінь, у голосі — дивна нотка, і в голові моїй зростають найжахливіші підозри.

Те, як її виховали недбалі батьки, життя, яким вона жила до та навіть під час свого першого шлюбу і про яке ми намагаємося не говорити… я часто помічав, що її кодекс поведінки відрізняється від того, до якого я звик у нас удома. Шлюбні узи не завжди такі святі. Підозрюю, ба навіть маю докази, що він дає їй гроші. Гроші, прости мене, Боже, за такі слова, — це наразі єдиний шлях до її серця».

Ось воно, те речення, яке я не міг забути, яке не виходило мені з голови. На місці, де лист згортався, слова були нерозбірливі, та нарешті я знайшов слово «Рейнальді».