Розділ «19»

Вона не поцілувала мене й не простягнула руки. Я вклонився і вийшов. Ще мить тому вона дозволяла мені стояти навколішки і обіймати її. Чому раптом усе змінилося? Якщо Емброуз ледве розумів жінок, то я не розумів узагалі. Тепло, таке неочікуване, захоплює чоловіка, який геть нічого не підозрює, і підносить до небес, а потім раптом, без причини, настрій змінюється, і він знову гепається на землю. Які думки, бентежні й неясні, плетуться в їхніх головах, формуючи судження? Що за імпульсивні хвилі метушаться в них, гойдаючи від люті й жадібності до раптової великодушності? Ми точно інші, з нашим прямим мисленням, звиклі поволі рухатися за стрілкою компасу, в той час як вони, непередбачувані та нестійкі, пливуть своїм курсом під вітрами власної уяви.

Наступного ранку, спустившись, вона поводилася, як завжди, сердечно та лагідно і не згадувала нашої вчорашньої розмови. Ми поховали нещасного Дона на плантації, виділивши окрему ділянку там, де починається доріжка з камеліями, і я обклав його могилу маленьким колом із камінців. Ми не говорили про той десятий день народження, коли Емброуз мені його подарував, як не згадували і двадцять п’ятий, який був уже не за горами. Та наступного дня я прокинувся рано, наказав сідлати Циганку і поїхав до Бодміна. Там зустрівся з юристом, чоловіком на ймення Вілфред Тьюїн, який займався майже всіма справами у графстві, але до цього не мав зв’язку з Емброузом, оскільки мій хрещений батько працював із власними людьми в Сент-Остеллі. Я пояснив, що приїхав у вкрай терміновій та приватній справі і що хотів би написати документ юридичною мовою, правильно, щоб передати все своє майно кузині, місіс Рейчел Ешлі, першого дня квітня, коли я сам отримаю його за законом.

Я показав йому не підписаний Емброузом заповіт і пояснив, що він не встиг зробити цього лише з причини раптової хвороби та смерті. Я попросив додати в документ більшість із написаного Емброузом у заповіті: що після смерті Рейчел майно повертається у мою власність і що я керуватиму майном протягом усього її життя. У випадку моєї смерті майно, звісно ж, переходить у власність моїх троюрідних братів із Кента, та тільки після смерті Рейчел, не раніше. Тьюїн швидко зрозумів, що мені треба, і, гадаю, перебуваючи не в найкращих стосунках із моїм хрещеним батьком — це, власне, почасти було причиною, чому я звернувся саме до нього, — радів, що йому довірили таку важливу справу.

— Не бажаєте додати клаузулу, яка гарантувала б збереження землі? За нинішнім варіантом місіс Ешлі зможе продати стільки землі, скільки захоче, і мені здається, це нерозумно, якщо ви плануєте передати всю землю у спадок нащадкам.

— Так, — мовив я поволі, — краще нехай ця клаузула на заборону продажу також буде. Звісно ж, це має стосуватися й будинку.

— Ще є сімейні коштовності, правильно? — спитав він. — А також інше особисте майно? Як щодо цього?

— Коштовності, — відповів я, — всі її, нехай робить із ними, що їй заманеться.

Він прочитав мені чернетку, і мені здалося, що краще й бути не могло.

— Ще дещо, — сказав він. — Ми не додали умови на випадок, якщо місіс Ешлі ще раз вийде заміж.

— Це, — сказав я, — малоймовірно.

— Так чи ні, — відказав він, — та все ж треба додати клаузулу й на такий випадок.

Він запитально поглянув на мене, тримаючи руку з пером напоготові.

— Ваша кузина — ще досить молода жінка, чи не так? Це обов’язково слід врахувати.

Раптом, пройнявшись огидою, я подумав про старого Сент-Айвза з віддаленого кінця графства і про коментарі, які жартома робила Рейчел.

— На випадок повторного шлюбу, — мовив я хутко, — майно переходить назад у мою власність. Це цілком зрозуміло.

Він додав до документа кілька слів і зачитав ще раз.

— Містере Ешлі, бажаєте, щоб усе було готове й складене в правовій формі до першого квітня? — запитав він.

— Так, будь ласка. Це мій день народження. Цього дня майно переходить у мою власність повністю. Не має виникнути жодних заперечень у жодної зі сторін.

Він згорнув документ і посміхнувся.

— Ви вчиняєте вкрай великодушно, — сказав він, — віддаючи все в момент, коли воно стає вашим.