Розділ «10»

— Продовжуйте, — сказала вона.

— Я повернувся до Флоренції. Слуга дав мені адресу синьйора Рейнальді. Я зустрівся з ним. Здавалося, спочатку, побачивши мене, він дещо розгубився, та швидко оговтався. Він у деталях розповів про хворобу та смерть Емброуза, а також написав записку наглядачеві протестантського цвинтаря на випадок, якщо мені захочеться відвідати могилу, однак мені не хотілося. Я поцікавився, де ви, та він заявив, що не має інформації про це. От і все. Наступного дня я вирушив додому.

Запала ще одна пауза. Пальці, які стискали перстень, розслабилися.

— Я можу поглянути на листи? — запитала вона.

Я дістав їх із кишені й передав їй. Потім знову перевів погляд на вогонь і почув, як шарудить папір, доки вона розгортає листи. Запала довга тиша. Потім вона спитала:

— Тільки ці два?

— Тільки ці два, — відповів я.

— То ви кажете, що після Великодня чи Трійці, окрім цих листів, нічого не приходило?

— Нічого.

Вона, мабуть, перечитувала листи знову і знову, вивчаючи напам’ять, як робив і я. Нарешті вона повернула їх мені.

— Як же ви мене ненавиділи, — промовила вона повільно.

Я підвів погляд, вражений, і доки ми дивилися одне на одного, мені здавалося, що вона знає всі мої фантазії, усі мрії, що вона по черзі роздивилася обличчя всіх жінок, викликаних моєю уявою в ті місяці. Заперечувати було марно. Бар’єри впали. Було дивне відчуття, ніби я сидів у своєму кріслі голий.

— Так, — сказав я.

Щойно я це сказав, мені стало легше. Мабуть, подумалося мені, саме так почувається католик після сповіді. Ось що значить очиститися. Ноша зникла. Натомість виникла порожнеча.

— Чому ж ви запросили мене сюди? — спитала вона.

— Щоб звинуватити.

— Звинуватити в чому?

— Я не впевнений. Мабуть у тому, що ви розбили йому серце, а це вбивство, хіба ні?

— А потім?

— Я так далеко не заходив. Найбільше на світі мені хотілося змусити вас страждати. Дивитись, як ви страждаєте. А тоді, гадаю, просто відпустити.