— Що зроблено, те зроблено.
— Я заприсяглася ніколи не шкодувати про свої рішення, — відказала Джессіка.
— Як шляхетно, — глумливо процідила Превелебна Матір. — Жодного жалю. Ми ще подивимося на тебе, коли станеш утікачкою, за твою голову призначать винагороду та всі намагатимуться вбити тебе й твого сина.
Джессіка зблідла.
— Чи немає альтернативи?
— Альтернативи? Хіба має сестра Бене Ґессерит запитувати про таке?
— Я лишень запитую, що ви бачите в майбутньому завдяки своїм надможливостям.
— У майбутньому я бачу те, що бачила й у минулому. Ти добре знаєш принципи наших дій, Джессіко. Раса усвідомлює власну конечність і боїться застою в спадковості. Потяг змішувати генетичні лінії без жодного плану — у нас у крові. Імперія, Компанія ДАПТ, усі Великі Доми — лише тріски в буремному паводку.
— ДАПТ, — пробурмотіла Джессіка. — Гадаю, вони вже вирішили, як ділитимуть рештки Арракіса.
— Що таке ДАПТ, як не флюгер наших часів, — сказала на те стара. — Імператор і його друзі взяли під контроль п’ятдесят дев’ять цілих і шістдесят п’ять сотих відсотка голосів ради директорів ДАПТу. Вочевидь, вони передчувають прибутки, а оскільки інші також їх передчувають, тиск лише зростатиме. Так розвивається історія, дівчинко.
— Це саме те, чого я зараз найбільше потребую, — відказала на те Джессіка. — Історичного огляду.
— Нема чого глузувати, дівчинко! Ти не гірше за мене знаєш, які сили нас оточують. Наша цивілізація спирається на три вершини: Імператорський Палац, якому противажить Федерація Великих Домів Ландсрааду, а між ними — Гільдія зі своєю жахливою монополією на міжзоряні перельоти. А політика, що стоїть на тринозі, — найхисткіша з усіх структур. Усе було б доволі погано навіть без ускладнень, породжених торгівельною феодальною культурою, що повернулася спиною до більшості наук.
Джессіка гірко промовила:
— Тріски у вирі паводку. Ось ця тріска — Герцог Лето, друга — його син, а третя…
— Ой, дівчинко, замовкни. Ступаючи на цей шлях, ти чудово знала, що завжди йтимеш по краю.
— «Я Бене Ґессерит: я існую, тільки щоб служити», — процитувала Джессіка.
— Правильно, — сказала стара. — Лишається сподіватися тільки на те, що ми зможемо запобігти велетенській пожежі та нам удасться врятувати ключові генетичні лінії.
Джессіка заплющила очі, відчуваючи, як сльози зсередини тиснуть на повіки. Вона вгамувала тремтіння душі та тіла, вирівняла дихання і збитий пульс, дала раду спітнілим долоням. За мить промовила:
— Я заплачу за свої помилки.
— І твій син платитиме разом із тобою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 2. Приємного читання.