Розділ «20»

Харконненівський вартовий відпустив його руку й кинув:

— Почекай десь тут, але не маяч.

Раптом Юе побачив себе ніби збоку — покинутого серед руйнувань; йому не лишилося нічого, ні крихти жалості. «Нехай Айдаго не підведе!»

Інший вартовий наштовхнувся на нього й гарикнув:

— Гей ти, забирайся з дороги!

«Хоч вони й скористалися мною, а все одно зневажають», — подумав Юе. Коли його відсунули вбік, він виструнчився, повернувши собі рештки гідності.

— Зачекай на Барона! — рикнув офіцер гвардії.

Юе кивнув і рушив із навмисною буденністю вздовж входу в будинок, а тоді повернув за ріг — сховався в тінях від світла підпалених пальм. Швидко — кожен крок видавав хвилювання — Юе рушив на задній двір під оранжереєю, де чекав ’топтер — вони поставили тут апарат, щоб вивезти геть Пола і його матір.

Біля відчинених задніх дверей бовванів охоронець, але він зосередив увагу на освітленій залі, де порядкували солдати, перевертаючи все шкереберть.

Як же вони впевнені в собі!

Скрадаючись у темряві, лікар обійшов ’топтер і відчинив дверцята з протилежного до охоронця боку. Намацав під передніми сидіннями фримпакет, який сховав туди, відкрив пакунок і кинув усередину герцогський перстень із печаткою. Почув шелестіння меланжевого паперу — написана ним записка, — притиснув перстень до згорнутого аркуша. А тоді прибрав руку й закрив пакунок.

Юе тихо зачинив двері ’топтера й рушив назад до рогу будинку, до охоплених полум’ям дерев.

«Тепер усе зроблено», — подумав він.

І знову Юе з’явився у світлі вогняних пальм. Загорнувшись у плащ, старигань дивився на вогонь. «Скоро я дізнаюся. Скоро я побачу Барона й дізнаюся. Ну а на Барона чекає зустріч із маленьким зубом».