Розділ «15»

Кайнс повернувся до Пола.

— Тепер поглянемо на тебе, юначе.

«Гарний чоловік, але він має навчитися правильно до нас звертатися», — подумав Герцог.

Пол стояв нерухомо, доки Кайнс перевіряв костюм. Він почувався доволі дивно, одягаючи це брижасте гладке вбрання. Підсвідомо він точно знав, що ніколи раніше не вдягав дистикост. І все ж таки, коли він припасовував липучки під невмілим керівництвом Ґурні, кожен рух видавався природним, інстинктивним. Коли Пол затягнув пасок на грудях, щоб отримати максимум помпування під час дихання, то знав, що робить і чому. Коли він щільно затягнув застібки на шиї та лобі, то знав, що робить це, аби уникнути пухирів від тертя.

Кайнс випростався і зі здивованим виразом обличчя відступив назад.

— Ти вже одягав дистикост раніше? — запитав він.

— Це вперше.

— Тоді хтось припасував його для тебе?

— Ні.

— Твої пустельні черевики на литках підігнуті вниз. Хто підказав тобі зробити саме так?

— Мені… здалося, що це правильно.

— Так і є.

І Кайнс потер щоку, пригадуючи легенду: «Він знатиме шляхи ваші, неначе народився для них».

— Ми гаємо час, — сказав Герцог. Він махнув рукою ’топтеру, що чекав на них, і попрямував до нього, відповідаючи кивком на вітання охоронця. Він заліз усередину, пристебнув пасок безпеки, перевірив важелі керування й навігаційні прилади. Коли інші також опинилися в ’топтері, апарат заскрипів.

Кайнс пристебнув свій пасок і зосередився на м’якості та зручності літального апарата. Розкішна сіро-зелена обшивка, блискучі прилади, фільтроване вологе повітря, яке потрапило в легені, щойно двері зачинилися й закрутилися вентилятори.

«Як м’яко!» — подумав він.

— Усе гаразд, сір, — сказав Галлек.

Лето ввімкнув подачу енергії на крила, відчув їхні помахи — раз, другий. Апарат здійнявся в повітря на десять метрів, стрімкі крила напружилися, і вони полетіли у височінь у м’якому шипінні реактивних двигунів.

— На південний схід, за Оборонну Стіну, — сказав Кайнс. — Я сказав вашому майстрові бархана зосередити обладнання там.

— Гаразд.