Розділ «11»

«Так, Ґурні знайде тут багато опалого піску», — подумав Герцог. Пустка, що простягалася за посрібленими місяцем зубцями, — це пустельні скелі, дюни, звіяний пил і невідома суха порожнеча, уздовж краю якої, а може, й усередині, розташувалися поселення фрименів. Якщо хтось і міг забезпечити майбутнє родині Атрідів, то це фримени.

Якщо, звісно, Харконненам не вдалося обплутати їх своїми отруйними тенетами.

Вони спробували забрати життя мого сина!

Скрипуча металева ракета вібрувала всередині вежі, розхитуючи парапет під його руками. Повітряний заслін постав перед ним, загородивши огляд.

«Прибуває корабель, — подумав він. — Час спускатися і братися до роботи». Він повернувся до сходів позаду себе й рушив униз, до великої зали для прийомів. Спускаючись, він намагався лишатися спокійним та приготуватися до майбутньої зустрічі.

Вони спробували забрати життя мого сина!

Коли Герцог дійшов до зали із жовтою банею, люди вже прибігли з летовища.

— Гей! Відчуваєш, що в тебе під лаписьками? Це гравітація, друже!

— Скільки в цьому місці G?[29]

— У книжці сказано: дев’ять десятих G.

Перехресний вогонь кинутих слів виповнив велику залу.

— Ти вже встиг роздивитися цю діру, коли ми спускалися? Ну й де ж тут усі обіцяні скарби?

— Харконнени забрали їх із собою!

— Я б не відмовився від гарячого душу й м’якого ліжка!

— Ти не чув, дурбелику? Тут немає душу. Натиратимеш дупу піском!

— Гей! Стули губу! Тут Герцог!

Герцог ступив зі сходового проходу у враз змовклу залу.

Ґурні Галлек крокував трохи збоку від натовпу. Через одне плече він перекинув сумку, а другою рукою стискав шийку дев’ятиструнного балісета. Його руки з довгими пальцями повнилися тендітними рухами, що народжували ніжну музику балісета.

Герцог дивився на Галлека, милуючись цією огидною людською брилою, скляними очима з іскрою дикого розуміння. Цей чоловік жив поза фафрилахом, хоч і підкорювався кожній його заповіді. Як там Пол називав його?

«Ґурні Звитяжець».