Розділ «8»

— Про що ви? — Юе вразився цинічністю її тону, гіркотою, яку раніше вона ніколи не проявляла.

— Веллінґтоне, ви ніколи не думали, — поцікавилася вона, — що набагато безпечніше мати секретарку, пов’язану зі своїм патроном коханням?

— Навряд чи це гідна думка, Джессіко.

Докір вельми природно злетів із його губ. Не виникало жодних сумнівів щодо почуттів, які Герцог мав до своєї конкубіни. Варто було лише побачити, як він проводжає її поглядом.

Джессіка зітхнула:

— Маєте рацію. Це справді ницо.

Вона знову обійняла себе за плечі й притиснула схований у піхвах крис-ніж до тіла, міркуючи про ту незавершену справу, символом якої він був.

— Скоро тут буде кривава бійня, — промовила вона. — Харконнени не заспокояться, доки не зникнуть самі або не знищать мого Герцога. Барон не може пробачити Герцогові того, що він кузен Імператора — байдуже, наскільки далекий, — тоді як Харконнени отримали свій титул із кишені ДАПТу. Однак головна отрута, що затьмарює йому розум, — це усвідомлення того, що саме Атрід вигнав Харконнена за боягузтво після битви за Коррин.

— Давні чвари, — пробурмотів Юе. На мить він відчув гострий укол ненависті. Давні чвари впіймали його у свої тенета, вбили Ванну чи ще гірше — залишили жити на поталу харконненівським тортурам, доки її чоловік не сплатить означену ціну. Він потрапив у пастку старої ворожнечі, а ці люди були частиною трутизни. Яка іронія, що така смертельна гидь розцвіла тут, на Арракісі — світовому джерелі меланжу, що продовжує життя й дарує здоров’я.

— Над чим ви замислилися? — поцікавилася Джессіка.

— Я замислився над тим, що зараз прянощі коштують шістсот двадцять тисяч соляріїв за декаграм — і це ще тільки на офіційному ринку. На ці багатства можна купити багато що.

— Невже й вас торкнулася жадоба, Веллінґтоне?

— Не жадоба, міледі.

— А що тоді?

Юе знизав плечима.

— Марнота.

Поглянув на Джессіку.

— Пригадуєте смак прянощів, коли ви скуштували їх уперше?

— Вони скидалися на корицю.

— Але смак завжди інакший, — сказав лікар. — Ніби життя, яке щоразу повертається новим обличчям. Дехто вважає, що прянощі викликають ефект завченого смаку. Тіло, усвідомлюючи корисність речовини, інтерпретує її смак як приємний і трохи ейфорійний. І так само, як життя, прянощі неможливо синтезувати.