Розділ п’ятий Оперативниця

— Ну, все нормально насправді...

Я так розгубилася, що навіть перестала ридати:

— Це жіночий туалет!

— Не вилазити ж мені зі стіни в громадському місці, — слушно зауважив Гриша. — Не всі, знаєш, до цього звикли. А я тобі привів підмогу...

Він посунувся, випускаючи з кабінки ще одного нежданого гостя: цьому на вигляд було років тридцять, високий, похмурий, неголений, анітрохи не схожий ні на студента, ні на викладача.

— Це Піпл, — представив Гриша. — Тобто його так називають.

— Це! Жіночий! Туалет!

— Тут же нікого нема, — заперечив Гриша з дивовижною безпосередністю. Цієї самої миті з коридора почулися голоси — і цокіт каблуків, який наближався з кожною секундою. Гриша насторожився:

— Що ж, я піду...

Він зник за дверцятами кабінки, я штовхнула цього Піпла в іншу — і зачинила дверцята, загородила собою. Ледве чутно засичав балончик, одна зі старшокурсниць, що зайшли в туалет, наморщила носа:

— Фарбою смердить?

— Ремонт, — привітно пояснила я.

На щастя, вона не стала нічого з’ясовувати.

— Це ж треба до такого додуматися! Дитячий садок...

Я визирнула в коридор, дочекалася моменту, коли ніхто не дивився, і випустила цього Піпла. Не скажу, щоб він мені дуже сподобався — у нього був погляд верблюда, поблажливий, зверхній. Крім того, уся ця принизлива метушня з кабінками...

— Гришо, він що, збоченець чи зовсім дурень?..

— Ти завжди так багато базікаєш?

Сказано було недбало, наче мимохіть. Я закрила рот і для певності уявила, що на губах у мене застібка-змійка й що вона міцно замкнена. Дуже добра психологічна вправа, допомагає змовчати в ситуаціях, коли кожне слово працює проти тебе.

Ми мовчки вийшли з корпусу, пройшли до Головної будівлі, і тут, на сходах, я знову побачила Мішу. Він різко змінився за ті кілька годин, що я його не бачила: був блідий, розгублений, навіть понижчав. Його дівчина стояла навпроти й стурбовано питала, а Міша неохоче відповідав — і мені без усякого амулета було ясно, що він од неї щось приховує.

Вона була невисока, смаглява, чорноока; вона була Тінь і зараз, розпитуючи, тягла з хлопця життєві соки. А в мене, як на гріх, не було амулета.