Розділ п’ятий Оперативниця

— Я тебе боюся, — вичавила я нарешті.

— І марнуєш купу часу на непотрібні емоції, — повідомив Піпл. — А хлопцеві залишилося жити щонайбільше добу.

— Жити?!

— З нього качають час життя — конкретно так... За годину відбирається кілька років. Завтра вранці з хлопця буде труп.

— А що ж нам робити?!

Він подивився поблажливо.

Міша і його подруга сіли в маршрутку. Я підняла руку, зупиняючи машину. Пригальмувала зелена «копійка»:

— Дорогу покажеш?

Піпл грубувато смикнув мене за лікоть, відтяг од машини й кивнув водієві, щоб їхав далі.

— Ти чого? — я вирвала руку.

— У цій машині вчора таке возили, що я й говорити не хочу, — сказав він уривчасто. — Он синя їде, спиняй її.

Ми влізли в стару синю «Мазду». Піпл повів ніздрями, але промовчав. Водій їхав за маршруткою, ні про що не питаючи, — на щастя, рух був нешвидкий.

— Тобі, мабуть, важко, — сказала я, забувши про застібку на губах.

Він запитально звів брови.

— Ну, з таким нюхом, — уточнила я.

— Я звик.

— «Парфумер» Зюскінда читав? — я була впевнена, що він зацікавиться, але він байдуже похитав головою:

— Ні.

— Хоч кіно дивився?

Він посміхнувся: