TextBook — Сем... Обставини змінилися. Я граю в урбаністичну фентезі-гру, сьогодні в мене... раптово... термінова місія. Мені одній іти страшно. Сходиш зі мною?
— Запросто, — в нього загорілися очі. — Може вийти не гірше за літаки... А що за гра?
— Скажу по дорозі.
Він дав мені шолом. Я насунула його на голову й зрозуміла, що це великий винахід людства. Під шоломом можна плакати.
Я сіла позаду й обняла Сема за плечі. Ревіння мотора заглушало всі звуки, так що я могла ридати хоч уголос. Правда, часу не було — уже через дві хвилини Сем загальмував на знайомій мені вуличці: кришка каналізаційного люка тут здавалася підозріло чистою на тлі затоптаного тротуару. На пожежному щиті поруч з конусоподібним укритим пилом відром висів відполірований руками багор.
— Цю штуку треба відкрити. А потім обов’язково закрити. Щоб ніхто не впав.
— У каналізацію? — Сем радів дедалі більше. — Ну й ігри... Чого ж ти раніше мовчала? Я ж можу стати окрасою вашої команди!
— Ще станеш... Ходімо.
Він не з першого разу, але підчепив і відкотив кришку. Я спустилася по драбині перша, Сем за мною. Я дочекалася, поки він притулить кришку назад.
Стало темно. Знизу пробивалося тьмяне світло аварійних лампочок. Я згадала, що в мене немає з собою ліхтаря.
Загорілося яскраве світло — Сем тримав у руці телефон, висвічуючи бетонні стіни й цвіль, залізні східці, глибокий колодязь...
— Диґери? Я багато чув, але думав, брехня... А ти не знаєш, тут справді є таємне метро?
— Тут усе є... Тільки обережно спускайся.
— Не вчи білку горішки лущити! Сама пильнуй, щоб не посковзнутися, тут сходи типу «поламай-нога»...
У його голосі не було страху анітрохи. Я зрозуміла, що в житті не бачила переляканого Сема й, напевно, не побачу. Такого безстрашного, веселого, такого життєлюбного хлопця немає більше ніде на землі...
Я набрала код на важких дверях. Клацнув замок.
— Ні фіга собі! — Сем підстрибував з радості, наче щеня фокстер’єра на першому полюванні. — Супер. Супер. Можна знімати?
— Не зараз. Я скажу тобі, коли можна.
— Сюди б нормальну камеру принести... Для зйомок у темряві... Бо розмиється картинка... А це що, ліфт?!
Ми спустилися нижче. Відчинилися двері; зелена калюжа посеред коридора була затягнута льодком.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темний світ. Рівновага» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ тринадцятий Мама“ на сторінці 2. Приємного читання.